З огляду на велику рівномірність, кожне підвищення землі є значним. Невеликі височини, ланцюги пагорбів, річкові долини, навіть болота й ліси постають в Україні як важливі рубежі, лінії оборони, основи міст і замків, укріплення, оглядові станції тощо. Навіть численні кургани (могили, кургани) відіграли важливу роль в історії України.
Антропогеографічне значення українських гір загалом незначне, але ми знаходимо всі типові впливи гір у гірських племенах українців. Велика фізична витривалість у поєднанні з почуттям свободи й незалежності, велика особиста мужність, велика любов до Батьківщини тощо завжди вирізняли українських горян.
Українські Карпати донині є одним із найбільш малозаселених регіонів України, головним чином тому, що вони завжди були пасивним регіоном, який не розглядався в політичному житті. Великі історичні рухи
майже не торкався Карпат. Протягом багатьох століть вони залишалися майже позбавленими людського життя. Отже, Карпати майже не відігравали ролі прикордонної оборони українських державних організацій. Гірські ланцюги зазвичай мають дуже велике значення як захист окремих племен або цілих рас. Карпати з їхньою великою прохідністю, особливо в українській частині, не мали в цьому відношенні жодного значення. Вони справді забезпечували ефективний захист волоських вівчарів протягом багатьох століть. Ці пастухи вели кочовий спосіб життя зі своїми отарами на карпатських пасовищах і залишили підтвердження своєї присутності в численних назвах гір, річок і сіл. Карпати давали притулок і численним українським втікачам, які тікали від гнітючої кріпосницької залежності і створювали ватаги напівполітичних халявників, друзів низин і вояків проти панів (опришків). Розбій, властивий усім гірським районам, процвітав і в Карпатах. Але жодна держава не виникла на Прикарпатті. Альпи були основою Швейцарії та відіграли певну роль у формуванні Австрійської держави. Карпати нічого не дали Україні, окрім випадкового прохідного притулку.
Тут слід підкреслити ще одну антропогеографічну характеристику гір. Це загальна бідність їхніх мешканців і, як наслідок, їхнє примусове бажання шукати експансії. Мешканці Українських Карпат приблизно до середини ХІХ століття перебували у важкому економічному становищі через невелику кількість продуктивних земель. Спершу потреба прийшла до лемків, потім до бойків і останніми до гуцулів. Перш за все, це частково позбавило гірське населення домінуючої на той час галузі скотарства. Лемки спочатку вели жваву торгівлю мастилом для возів по всій південній частині Східної Європи, потім перейшли до жнив, в околицях.