Треба було б дати докладний етнологічний опис українського народу, якщо ми хочемо намалювати повну картину його своєрідної культури. Такому опису не місце в географії, і, звичайно, в книзі такого загального характеру, як ця. Тому я коротко обговорю різні етапи народної культури України, щоб і в цьому плані самостійне становище українців серед народів Східної Європи могло показатися в належному світлі.
Українські села (за винятком гірських сіл, які складаються з довгої неправильної лінії хутори) завжди побудовані мальовничо, в гарних місцях. Хати типового українського села завжди оточені садами, чого майже не буває у росіян і білоросів, а в поляків — дуже рідко. Ці сусіди українців розводять сади лише в небагатьох регіонах, де розвинене професійне плодівництво. В українському селі зелень садів вважається конче необхідною. Росіянин не терпить дерев біля своєї хати; вони заважають йому бачити. В Україні фруктовий сад є неодмінною складовою навіть найбіднішої селянської садиби. А в свіжій зелені фруктових садів і пасік ховаються окремі господарства, в яких ще живе чимало духу славного національного минулого.
Українська хата будується з дерева тільки в горах та інших лісистих місцевостях. В усіх інших регіонах його виготовляють з глини і покривають соломою. Фасадні вікна завжди виходять на південь. Таким чином, різні сторони хат виходять на вулицю, і взагалі вуличне життя не відіграє в українському селі такої великої ролі, як у польському, білоросійському чи російському. Українські хати завжди добре обгороджені, хоч і не так міцно і так високо, як російські хати в лісовій зоні або як білі російські хати. Зазвичай вони стоять (за винятком Західного Поділля) досить далеко одна від одної. Таким чином, пожежна небезпека менша, ніж у російських селах Чорнозорського району, де хати стоять дуже близько одна до одної. У результаті страхові компанії, наприклад, стягують менші премії в урядах Курська та Вороніж за страхування українського сільського майна, ніж у російських.