Російські історико-політичні традиції так само відрізняються від українських і протилежні їм, як і польські, але в іншому напрямку. Московська держава була створена з дрібних князівств, які давня київська династія заснувала серед східних слов'ян і фінських племен півночі. Від змішування слов'ян і фінів виникла основа нинішнього російського або великоруського (московського) народу. Від назви династії походить назва «Руський». Але держава насправді була просто московською, бо московський народ дав цій державі субстанцію, зовсім відмінну від субстанції старого Київського царства. Вже в XII столітті ми спостерігаємо прагнення московського народу до централізації та абсолютної влади князів у своїй державі. Князю було вигідно підірвати вплив боярської знаті і духовенства, досягти абсолютної або навіть деспотичної влади в державі. Не рівні права і свободи для всіх громадян, як в українців, чи для окремих класів, як у поляків, а деспотична влада великого князя (згодом царя) є основою історико-політичної традиції російського народу. Абсолютна влада володаря, цього одвічного жука поляків і українців, стає святинею для російського народу і дає йому змогу створити Російську імперію, яка пожирає Польщу й Україну. Для порівняння трьох суміжних держав друга половина 16 століття є найкращою ілюстрацією. У той час, коли в Україні виникла радикально-демократична козацька республіка, а Польща була раєм золотої волі для аристократів і шляхти з безсилого царства та пригніченого народу, ми є свідками в Росії кривавих оргій деспотизму Івана Грозного.
Історико-політична традиція російського народу ставить царя трохи нижче Бога. Весь народ, без класової різниці, є рабами (холопами) царя, його власністю. Індивід не має значення; усе має бути принесене в жертву загальному благу, який втілюється в царі. Реформи Петра I, хоч і дали Росії зовнішній вигляд цивілізованої держави, не мали значення для історико-політичної традиції Росії. Щонайбільше, вони навіть зміцнили престиж абсолютної влади царя, аргументами, повтореними після західноєвропейського абсолютизму. Навіть російська революція 1905 року не змогла послабити цю історико-політичну традицію. У кращому випадку революція підірвала його значення в деяких сферах російської інтелігенції (чисельно нечисленної). І навіть у цих сферах це означало лише зміну влади, до якої російський національний дух зберігає незмінну пошану.