Королівство, ослаблене поділами, невдовзі зіткнулося з могутнім ворогом у молодій Московській державі, яка була утворена північними дрібними князівствами Королівства. У серії кровопролитних воєн з Московською державою Київ був настільки остаточно ослаблений, що центр українського політичного життя був перенесений на південь, у XIII столітті, до Галича над Дністром. Тоді становище цієї Київської країни було таким, що наражала її на безперервну навалу з боку кочових войовничих племен, які заполонили степи України. Але нації вдалося стримати їх під час цього виснажливого періоду війни. Але коли в понтійських степах з’явилося військо монгольського владики Джингіс-хана, ресурси Києва та Галича вже не витримали тиску. У триденній битві на Калці (1224 р.) їх військо було знищено, а в 1240 р. місто Київ зрівняно з землею. Галицьке князівство (пізніше королівство) пережило його майже на століття, але не змогло протистояти безперервній агресії татар з одного боку та поляків і литовців з іншого; у 1340 р. вона була приєднана до Польщі за правом спадкоємства, чим завершилася перша національна організація українського народу. Вся Україна, крім лісових районів на північному заході, була повністю спустошена.
Польсько-Литовська держава ставилася до України як завойована територія. Будучи тепер розкольниками в католицькій державі, українська шляхта була обмежена у своїх прерогативах і покинула свою віру та свою національність, щоб мати частку в золотій вольності Польщі. Клас міщан був тиранізований (як це було по всій Польщі); селянин став кріпаком. Чудове завдання церковної унії з Римом було вирішено (Флоренція, 1439 р.; Брест 1596 р.) незадовільним чином і на той час мало плодів. Кожен українець був змушений відчути залізну руку польського уряду, а їхнє невдоволення виявилося в численних повстаннях. І все ж Польсько-Литовська держава була надто слабкою, щоб захистити Україну від набігів татар. Кожного року ці орди вершників вирушили з Криму, просуваючи свої вторгнення аж до Галичини та Волині, спустошуючи країну та обезлюднюючи її захопленнями рабів, що проводилися за систематичним планом. Жертви цієї работоргівлі сторіччями заповнювали ринки Сходу.
Було неминуче, що ця нація, яка зазнала важких випробувань, повинна була вжити заходів для захисту. І її зусилля були успішними в тому, що вони призвели до утворення нової незалежної держави, але невдалими в тому, що вони вичерпали її ресурси і згодом мали трагічний результат.