З інших галузей промисловості, які виробляють мінеральні продукти, слід назвати перш за все нафтопереробні заводи, особливо передгір'я Карпат (Горлиці, Дрогобич, Коломия) і підніжжя Кавказу (Гросні). Фабричне гончарне виробництво ведеться у Львові та Харкові; виробництво порцеляни та фарфору в Харківській області (Буди, Слов'янськ) та в Одесі; виробництво цементу в Причорномор'ї, в Одесі та на Буковині; виробництво цегли та черепиці у всіх великих містах України. Виробництво скла, колись дуже поширене в лісових районах Західної України (Росточа, Волинь), тепер обмежене околицями Харкова, Городні та Бахмута. З різних галузей хімічної промисловості важливе значення має виробництво сірників; її осідок у Чернігівській країні біля Новосибкова, а в Галицькому Підкарпатському краї (Стрий, Сколе, Болехів та ін.).
Цим галузі промисловості України не вичерпуються, але через їхню порівняльну незначність ми повинні відмовитися від їх опису. Підійшовши до кінця нашої презентації української промисловості, ми ще маємо розглянути, який відсоток українців займається промисловістю. За офіційними російськими підрахунками 1897 року, цей відсоток становить ледве 5% (у Галичині, за упередженим підрахунком Бузека, 1,4%). Дрібність цифр здивувала б нас, якби ми не знали, як «робить» свою статистику російська і польська національність; проте не можна заперечувати, що український народ ще надто мало займається промисловістю. Серед українців, які шукають існування в промисловості,
найбільше (14%) займаються пошиттям одягу; далі йдуть по порядку будівельна, металургійна, лісова та харчова промисловість, льоноткацтво та гончарство.
Торгівля і комерція
Меркантильний рух в Україні, як, власне, і в усій Східній Європі, порівняно невеликий. Дати точну картину української торгівлі набагато важче, ніж описати її сільськогосподарське та промислове виробництво. Великий обмін товарами всередині країни, комерційні відносини. Україна з іншими районами Росії та Австро-Угорщини, її участь в експортній торгівлі цих держав, — усе це питання чекає опрацювання з боку компетентних економістів і географів.
Український народ бере мало участі в комерційній діяльності своєї країни; український селянин просто вважає торгівлю заняттям, яке дуже мало відповідає рангу землевласника, а середній клас лише в останні десятиліття почав оговтуватися від гніту століть. Отже, українська торгівля лежить майже цілковито в руках чужинців — росіян, євреїв, вірмен і греків.