Першою ознакою первісного стану є, мабуть, наявність незліченних щорічних ярмарків на Україні — а релікт середньовічних умов торгівлі. Число річних ярмарків в російській Україні перевищує 4000, але це далеко не пропорційно великій кількості річних ярмарків у Великій Росії. Але з двадцяти двох великих щорічних ярмарків Росії одинадцять припадають на українську територію — чотири в Харкові, два в Ромнах, по одному в Полтаві, Курську, Колевезі, Єлисаветі та Сумах відповідно. Крім того, є колись відомі київські «контракти» (тепер занепадає), менші щорічні ярмарки в Бердичеві, Житомирі, Дубно та ін. Найбільший товарообмін відбувається на Йорданському ярмарку в Харкові (20 січня), Іллінському ярмарку (2 серпня) в Полтаві. Тут оптовики продають свої товари роздрібним торговцям (офені — росіяни з урядів Володимира та слобожани — російські сектанти, колоністи з Чернігівщини, єврейські роздрібні торговці, що продають у правій половині України), які закуповують або поповнюють свій запас товарів під час щорічних ярмарків. У цих оптових операціях беруть участь також так звані прасолі — російські мінники, перекупники, які цілий рік їздять по селах України, обмінюють вовну, щетину і льон селян на залізні вироби, а зібрану сировину продають оптовикам. У цій щорічній ярмарковій системі українці донедавна відігравали важливу роль як оплачувані візники, які возили товар на своїх волових возах від ярмарку до ярмарку. Ці візники свого часу створили такий собі клас — «чумаки» — і навіть самостійно займалися торгівлею кримською сіллю та сушеною рибою Азофського моря. Залізниці поклали край колишньому значенню чумаків, але невелика протяжність української залізниці не дає зникнути цій гужовій галузі. У 80-х роках минулого століття налічувалося в повітах Полтави, Харкова і Чернігова 210 тис. чумаків; у 1897 році в Херсоні, Катеринославі, на Таврії та на Дону близько 100 000 цих візників.
Ярмаркова система української торгівлі здійснюється не тільки за допомогою великих річних ярмарків, які, до речі, з року в рік зменшуються у своєму значенні, але також за допомогою величезної кількості менших річних ярмарків по містах, містечках і навіть селах російської України, які опікуються роздрібною торгівлею. В австрійській Україні щорічні ярмарки (як, наприклад, колись відомі ярмарки Тарнополя, Улашківців, Чернівців) втратили будь-яке значення після модернізації торгівлі країни.