Отже, антропологічний тип українців виявляє цілковиту індивідуальність на відміну від польського, білоруського та російського типу і не зраджує жодного помітного сліду монгольської домішки. Відмінність українського типу від типів інших східних слов'ян привернула увагу великого географа Реклю ще у вісімдесятих роках минулого століття. У той час він помітив тіснішу спорідненість українців із південними слов’янами. Ближче до кінця 19 століття Хеймі розділив усіх слов'ян на дві великі групи: високу групу плечеголових з темним волоссям і коротку, менш брахіцефальну групу зі світлим волоссям. До першої групи він зарахував сербів, хорватів, словенців, чехів та українців; у другому — полаби, поляки, білі росіяни та росіяни. Подібний поділ прийняв і Денікер. Згідно з його думкою, українці належать до так званої адріатичної (динарської) раси, а поляки та росіяни належать до двох близькоспоріднених рас: віслянської та східної відповідно. Адріатичну расу останнім часом багато хто став вважати специфічно слов'янською. Проте порівняно так і залишилося чисті лише у південних слов'ян і українців, тоді як північні слов'янські раси виявляють сильні сторонні домішки.
Антропологія показує нам в українцях чудово дорослу, фізично міцну расу людей. Ще однією ознакою українського народу є його велика плодючість. Скрізь, де український народ ще не виродився через суспільний тиск і розповсюдження бідності, він показує надзвичайно високу народжуваність, яка, незважаючи на високу дитячу смертність внаслідок низького рівня культури, викликає дуже швидкий приріст населення. Народжуваність і приріст (1900-1904) для центральних районів України в Європейській Росії становлять середньорічно: Волинь 4,5% і 2%, Поділля. 4,3% і 1,8%, Київ 4% і 1,4%, Херсон 4,5% і 2%, Таврія 4,2% і 1,9%, Катеринослав 5,6% і 2,8%, Чернігів 4,6% і 2% м, Полтава 4,3% і 1,9%, Харків 4,9% і 2% Галичина в перші роки століття мала а щорічний приріст населення від 1,6 до 1,8 %. Ці цифри, які є значно вищими від відповідних цифр на польській чи російській національній території, становлять один із менш приємних фактів, які дають змогу з упевненістю дивитися на майбутнє української нації, бо більший приріст українців не є результатом вищого стану культури сусідніх народів. Польське й російське селянство культурно не тільки не вище від українського, але, навпаки, нижче. Більший приріст українців пов'язаний лише з їхніми вищими расовими якостями.
Українська мова
Мова не є абсолютно необхідною відмінною характеристикою нації, як показують приклади швейцарців, північноамериканців, іспанців і португальців-дочірніх націй в Америці. Якщо українці,