Такі твердження можуть виходити лише від того, хто не має поняття про кліматологію та антропогеографію. На таких передумовах не можуть ґрунтуватися жодні висновки, за винятком осіб, які раніше побудували гіпотезу, а тепер хочуть за всяку ціну довести її достовірність. Бо, звичайно, загальновідомо, що та сама зима покриває всю Скандинавію, Польщу, Німеччину та Північну Францію разом з тим самим білим покривалом. Взимку на санях можна їхати не тільки з Астрахані в Архангельск, але і в Іркутськ в одну сторону, і в Стокгольм в іншу, і навіть в Париж. Замерзає не лише Дніпро, а й Вісла, Одер, Ельба, іноді навіть Сена. Якщо розглядати лід і сніг як основу «об’єднання», то від Європи залишилося дуже мало. Бо не тільки в снігу та льоду слід шукати ознаки однорідності клімату, але й у його загальному характері, у спільноті всіх кліматичних характеристик. Щоправда, Україна є частиною східноєвропейської кліматичної провінції, але до цієї провінції можна зарахувати також майже всю Швецію, майже всю Польщу, частину Австро-Угорщини та Пруссії, а Супан додає ще весь Західний Сибір, Кавказ і Туркестан. Кожен географ розуміє, що така велика кліматична провінція повинна бути поділена на менші райони навіть у кліматології, не кажучи вже про подробиці повсякденного життя. Кожен житель півдня Росії, українець чи ні, дуже гостро відчуває відмінність українського клімату від петербурзького чи московського. Навряд чи знайдеться російський автор, який не описував би прекрасний клімат України як дивовижно м’який у порівнянні з негостинним кліматом його батьківщини. Як же гостро відчуває різницю між двома кліматами українець, змушений жити в холодній Московщині.
Кліматична різниця проілюстрована ще чіткіше, коли ми розглядаємо питання з кліматологічного боку. Воєков, великий російський кліматолог,