Бджільництво з давніх-давен велося в Україні в тісному зв'язку з плодівництвом. Він дуже популярний по всій Україні, і в деяких районах країни рідко зустрінеш селянське господарство без кількох вуликів. І все ж майже казкове багатство меду, яким спочатку володіла Україна, неухильно зменшується. Вирубка лісів обмежила початкове лісове бджільництво лише на Поліссі. Тривале освоєння лугів і степів для землеробства завдало великої шкоди українському бджільництву, а прогресивне бджільництво поширювалося серед українців дуже повільно, через брак освіти й повчання. Основними центрами виробництва меду в Україні є Кубань (326 тис. вуликів), Полтава (305 тис. вуликів), Чернігів (283 тис. вуликів), Харків (246 тис. вуликів), Київ (242 тис. вуликів), Волинь і Поділля (по 206 тис.). бджолині вулики). Загальне виробництво меду Російської України в 1910 р. становило 125 900 ц., воску 13 700 ц. (38 % і 34 % відповідно від загального виробництва Російської імперії). У Галичині в 1880 р. кількість бджолиних вуликів сягала 300 тис., а в 1900 р. лише 210 тис. Тим не менш, земля виробляла половину меду і одну восьму воску всього австрійського виробництва (25 000 і 350 ц. відповідно). Вологе, прохолодне літо минулих десятиліть завдали великої шкоди галицькому бджолярству, але останніми роками тут почало сильно розвиватися прогресивне бджільництво та збільшити виробництво меду та воску на землі.
Шовківництво в Україні розвинене дуже слабо, але тутові дерева ростуть майже всюди в країні, і шовківництво не вимагає великих грошових і трудових витрат. Робляться спроби на Дону, в Таврії, Бессарабії, Херсоні, Катеринославі, Харкові, Києві, Полтаві та Чернігові, але виробництво шовку ще дуже мало. В Уряді Київському в 1907 р. ледве 1300 ц. отримано коконів.
Розведення великої рогатої худоби
Тваринництво по всій Україні тісно пов'язане із сільським господарством. Тільки в понтійських степах нині збереглися залишки спочатку великого скотарства. За панівного малоземелля скотарство є джерелом промисловості найбільшого значення для українського селянства, найважливішим джерелом готових грошей для сплати податків і вкладень у поліпшення господарства. На жаль, українське селянство тільки починає розуміти важливість прогресивного скотарства і запроваджувати його. В Галичині цей рух уже мав добрий початок. На російській Україні тільки великі землевласники (і то рідко) ведуть прогресивне сільське господарство. З іншого боку, слід зауважити, що тільки екстенсивне скотарство приносить користь великому землевласнику, отже, скотарство селян має незрівнянно більшу важливість у житті кожного культурного народу. З цієї причини скотарство в Україні обіцяє прекрасне майбутнє, якщо ним займатиметься освічений селянський клас.