Рівнинний характер України важливий не лише з огляду на кордони. Відсутність перешкод усередині країни на шляху високогір'я завжди сприяло легкому пересування в усіх напрямках. Будівництво доріг не зустрічало жодних перешкод і могло йти прямими лініями.
За сучасних доріг і залізниць це дуже важлива характеристика землі. На жаль, цим ніколи не скористалися. Залізниці України тягнуться до невідомих російських центрів, не враховуючи природних центрів країни. Звідси його недостатнє значення для руху.
Іншою характерною рисою всіх рівнинних країн, а отже й України, є велика однорідність. Це породжує велику одноманітність умов життя, дає Україні велику єдність мови, звичаїв і рівня життя. Типи будівель, національний костюм тощо, такі різноманітні на маленькій території Німеччини, поширюються на сотні тисяч квадратних миль в Україні лише з незначними змінами. Однорідний низинний характер України певною мірою сприяв постійному збереженню старих звичаїв і поступовому розвитку культури. Відсутність природних відмінностей всередині країни принесла з собою відсутність відмінностей серед мешканців, і добре відомо, що такі відмінності значно збагачують здібності та характер усієї нації. Отже, брак тих необхідних умов розвитку і прогресу завжди мав глибокий вплив на Україну, тоді як ми зустрічаємо такі сприятливі умови на кожному кроці в малих областях Центральної Європи, з їхньою меншою запасом природних багатств. Меланхолія й байдужість, ці типові ознаки низинних народів, завжди були властиві й українцям. А ці види не сприятливі для розвитку культури. Лише нинішній час легких комунікацій спроможний скільки-небудь помітно послабити поганий вплив однорідності поверхні України.
Проте не всі типові риси низинної країни властиві українцям. Перш за все, їм бракує і завжди бракувало здатності до розвитку великої політичної сили, здатності до централізації ція; одним словом, здатність до державної організації. Ця властивість низинних народів, яка дуже сильно розвинена в росіян, слабше в поляків, завжди була дуже погано вихована в українців. Українцям притаманна всім низовим народам схильність нівелювати її прагнення, відводити їх в бік, але ніколи не підпорядковувати свою індивідуальність інтересам держави. Лише тоді, коли загальна рівність усіх громадян держави відкриває кожній людині рівне поле для діяльності її особистого Я, українці змогли віддати державну ідею справедливості й дуже тонко її втілити. Найкращий доказ цього дали в Запорізькій козацькій організації. Цей факт дає нам єдину надію на те, що українці ще можуть стати організованою нацією в нові часи. Нинішній спосіб національного життя — це те, чого українці бажали мати століття тому — звісно, зарано.