Погляди поляків і росіян абсолютно збігаються в акцентуванні одного твердження: «Немає такої країни, як Україна, немає такого народу, як українці, є тільки Польща і Росія, польський народ і російський народ».
Цю повну згоду обох народів, гігантські держави яких два століття боролися за панування у Східній Європі, можна легко зрозуміти. Україна завжди був найбагатшим регіоном Східної Європи на природні ресурси, українці — другою за чисельністю нацією, українське питання — найважливіша проблема в кожній державі, що керує Східною Європою. Тепер український народ був повністю виснажений півтисячолітнім татарським гнітом і не менш тривалим періодом кріпацтва. Так що могутнім сусіднім народам здавалося легкою справою навіть заперечити існування української нації, затримати її розвиток і поступово поглинути.
Поляки, відколи їхня країна втратила незалежність, робили героїчні спроби відвоювати собі свободу збройними повстаннями. Незважаючи на всі поразки, вони ніколи не полишали своїх надій відновити Польське королівство. Але ці надії ніколи не обмежувалися етнографічною територією польського народу. Майбутнє Польське королівство мало мати старі кордони історичної Польщі — Балтійське та Чорне моря. Отже, географічне уявлення про Польщу, навіть для вчених польських географів, охоплює ще, крім цілої польської етнографічної території, Литву, Білу Русь і всю Україну аж до Дніпра й Чорного моря.
Як цю історико-географічну концепцію Польщі можна було б узгодити з етнографічною концепцією України? Вирішення цього питання здавалося польським ученим і політикам дуже легким. Вони просто доводили, що українці становлять частину польської нації, що їхня мова є провінційним діалектом польської мови і що тільки релігійна віра, ряд нравів і звичаїв, пісень тощо трохи відрізняються від польських; ці незначні відмінності простий селянин може зберегти, так само освіченому українцю може бути дозволено зберігати свою мову та звичаї в приватному житті, але за своїми політичними почуттями, за своєю культурою, за своєю літературною мовою він повинен бути і залишатися поляком.
Таке польське вирішення українського питання походить від польської «державної ідеї» Польської імперії, що простягається від Балтійського до Чорного моря. Незважаючи на те, що історія національних відносин Східної Європи ясно довела хибність цього рішення в другій половині XIX століття, в усіх важливих польських колах панує думка, що український народ становить лише етнографічну масу, яка має стати добрим фундаментом для розширення польської культури та влади.