Численні балки, що ділять степову рівнину на численні низькі плато, не дуже порушують величну одноманітність степового ландшафту. Як у сусіда -
На плато вони глибоко врізані, але не стають видимими для мандрівника, доки він не натрапить на них. Пліоценовий степовий вапняк, який переважає на всій степовій рівнині, охоплює сарматську та середземноморську товщі і лише на заході від Дніпра в районі Дніпровського плато виявляє кристалічний субстрат, а на схилах балок утворює скелясті карнизи. Менші тектонічні порушення у вигляді антикліналей і синкліналей торкнулися і цих наймолодших третинних утворень. Вони вкриті лесово-чорноземним покривом, який постійно рідшає на південь. Типовий чорнозем змінюється на південь від паралелі Херсона коричневим, також дуже родючим степовим ґрунтом, який, однак, на довгих ділянках супроводжується солончаком. На схід від Дніпра, на південних відрогах Донецького плато, кристалічний субстрат також значною мірою виступає в берегах скель, серед степової рівнини.
Лише вздовж великих потоків степової країни змінюється характер землі. Долини їх широкі й заболочені, вкриті так званими плавнями. Безмежні зарості осоки та насіння, болотний ліс і луки разом із незліченними рукавами річок, старими руслами й невеликими озерами складають серед безмежного степу прекрасну, свіжу, зелену країну, весняне вбрання якого, рясніє цвітом, жовтіє й чорнувато-буре влітку й восени від лютого сонця.
Потоки та річки України
Українські річки справді типові для Східної Європи. Велика однорідність конфігурації поверхні України зумовлює відсутність тієї різноманітності у власній річковій системі, яка характеризує води Західної та Центральної Європи. Але велика площа суші спричиняє те, що Україна має гірські, платоподібні та низинні річки, так що вона не досягає ступеня однорідності в гідрографічних умовах власне Росії.