Тут Дніпро набуває всіх рис платоподібної річки. Долина річки стає настільки вузькою, що в повноводдя річка розтікається по всьому дну долини. На висоті крутого берега ховаються поселення. З’являється граніто-гнейсовий підшар круті урвища та високі мальовничі скельні утворення на схилах долини. Перед нами та сама каѣлоноподібна долина на Дніпрі, а потім і на Дністрі на Подільському плато. І все ж є певні принципові відмінності. Глибина річкової долини становить щонайбільше 100 метрів, а гранітні схили не утворюють компактних бортів долини, які ми бачимо в ярах Дністра. Щохвилини крутий спуск порушується численними ущелинами, мальовничими передгір'ями; а виступаючі скелі доповнюють річковий ландшафт долини Дніпра, у цій точці різноманіття, невідоме в ярі Дністра.
Ділянка Дніпра від гирла Самари до Великого Лугу, в гирлі Конці, утворює річкову країну, єдину в своєму роді у Східній Європі. Це ділянка Дніпровських порогів. Посттретичне підняття українського горсту в цьому місці змусило річку врити своє русло в тверді гранітно-гнейсові породи. Незважаючи на великі маси води, річці так і не вдалося вирівняти свій нахил. З цієї причини ми знаходимо в його руслі незліченні скелясті острови, виступи скель, окремі скелі та великі брили. У дикому бурхливому потокі течія б'ється об ці перешкоди, створюючи глибокі водойми та небезпечні вири. Але не скрізь річці судилося прорізати перешкоди на її шляху. У багатьох місцях суцільні виступи скель лежать прямо на березі річки. Його маса води падає на ці гранітні сходи у величезних обвитих пінопластом дугах і кипить навколо незліченних валунів, залишків уже розділених уступів. Глухий рев і гуркіт чути навіть удень за кілька миль. Це пороги Дніпра — «порохи» і «забори».
Порохи — це не справжні водоспади чи катаракти; нахил річки на цій ділянці становить 35 метрів на ділянці довжиною 75 км., отже, він занадто незначний для регулярного падіння. Найбільший нахил, досягнутий на цій ділянці річки, становить
6%. Тому лише окремі відгалуження води між валунами утворюють невеликі перепади, тоді як основне русло лише йде вниз за течією довгою, вкритою піною смугою, над похилою поверхнею уступів. Влітку глибина над уступами скель ледь досягає 1 м, а навесні навіть найвищі рифи порогів зникають під масою високої води.