Українське домашнє господарство таке ж давнє і такого ж високого ґатунку, як і вся народна культура українців — цього типового примітивного землеробського народу. Вироби українського домашнього промислу відрізняються насамперед великою міцністю та довговічністю. Їх відмінною рисою є оригінальний орнамент на всіх предметах, навіть повсякденному, особливо помітний у виробах текстильної, дереворізьбальної та гончарної промисловості. Кожного, хто знає українську домашню промисловість, охоплює сумне почуття, коли він усвідомлює, що ця промисловість, яку справді можна назвати образотворчим мистецтвом, буде незабаром залишиться в минулому. Іноземні володарі України ворожі, або в кращому випадку байдужі, до української домашньої промисловості, і всі зусилля українців сприяти своїй дуже життєво важливій рідній промисловості перешкоджають на кожному кроці. Посередники нещадно експлуатують ремісника, чий заробіток — мізер, недостатній навіть для задоволеного українця. Все більше і більше тих, хто працює на ремеслі, відвертаються від своїх невдячних занять, якщо вони можуть знайти засоби для існування лише чимось іншим.
Найважливішою галуззю українського домашнього промислу є ткацтво. Воно не обмежується лише тканням грубих, дуже міцних видів полотна та сукна; адже з примітивно обладнаних майстерень українських ткачів виходять також дуже тонкі, часом справді мистецьки орнаментовані скатертини, рушники й хустки, тонка вовна, декоративні тканини з вплетеними візерунками, золоті й срібні нитки, килими й гобелени. У дуже важких умовах праці, найпримітивнішими засобами часто створюються справжні витвори мистецтва. При всьому при цьому художній ткач мусить поступитися місцем фабричним виробам навіть на Україні, а домашнє ткацтво неодмінно поспішає на зникнення.
Проте, завдяки наполегливості народу в збереженні свого національного костюма, ткацтво так поширене по всій Україні, що майже немає хутора, де б не було ткачів за фахом або хоча б таких людей, які займаються ткацтвом як заняттям. Найбільшого розквіту досягає домашнє ткацтво в районах Полтавщини, де воно займає 20 тис. родин (1902), Чернігівщини та Харківщини. Його головні центри — Кролевець і околиці, Синьків, Миргород, Золотоноша (вовноткацтво). В Галичині все українське Підгір'я славиться домашнім ткацтвом; в горах це околиці Косіва, в низовині райони
Важливі в цьому зв’язку міста Городок, Комарно, Галич, Буськ та ін. Найкрасивіші килими та гобелени, виконані в кольорах, походять із Миргородського та Синьківського районів (Полтавщина), Ольгополя, Балти, Ямполя, Брацлава (Поділля), Сбаража, Бучача, Косова (Східна Галичина).