Волинське плато простягається на широкій території між Бугом на заході і Тетеревом на сході, між болотистою рівниною Полісся на півночі та вододілом Дністра і Дніпра і долиною верхнього Богу на півдні. Волинське плато – ні володіють компактністю Подільського або Ростоцького плато. Заболочена поліська низовина простягається вздовж річок у глиб Волині, розділяючи її плато на декілька ділянок різної площі. Так само внутрішня будова і геологічна будова Волині є мінливими. Західна Волинь, розташована між Бугом і Горинню, має підшар крейдяного мергелю, який місцями перекривається прошарками глини, пісковиків і вапняків сучасної третинної дати. Східна Волинь цілком лежить в районі первісного українського горсту, складчаста граніто-гнейсова підшарка якого вкрита давніми третинними відкладами. У цьому тектонічно порушеному регіоні ми зустрічаємо сліди ранньої вулканічної діяльності. Поблизу Берестовця, Горошок та ін. види вивержених порід виникають як ознаки корінних порушень земної поверхні.
Поверхневі ґрунти Волині лише на півдні чорноземи. Крім цього, ми знаходимо тут піщаний ґрунт, білу землю та суглинистий ґрунт, як ознаки одноразового льодовикового покриття та дії флювіо-льодовикових вод. Багато регіонів із суглинистим грунтом багаті рослинним ґрунтом і не позбавлені значної родючості.
Найнижчою частиною Волинського плато є західна частина, яка лежить між широкими болотистими рівнинними долинами Бугу та Стіру. Злегка хвиляста, майже рівна поверхня плато, що непомітно знижується до Полісся, тут досягає лише 200 м висоти, а наступна ділянка, між Стиром і Горинню, є найвищою частиною Волині. Як продовження вищезгаданої північної околиці Поділля Крем’янець-Острозька гора врізається в міжріччя. Понад 400 м. висока, біля м. Крем'янець, вона знижується на північ, крутою ділянкою, розірваною ущелинами та ярами. Поблизу Дубно плато порізане в мальовничий пагорб із максимальною висотою 340 м. Пагорби Волині мають круті, часто скелясті спуски та пологі скелясті вершини.
На північ від Рівного й Луцька вони нарешті починають опускатися й заокруглюватися, потім зменшуються до плоскої хвилястої ділянки землі, аж поки на межі Полісся не бачимо лише майже ідеальну рівнину.
У межиріччі Горині та Случі Волинське плато стає більш однорідним. Поверхня її рівнинна, широкі долини річок, що течуть на схід, утворюючи численні ставки, злегка розчленовують її. Тільки на півдні висота перевищує 300 м. досягнутий; на півночі, де всюди, особливо в долинах річок, виступає гранітний шар, ледве 200 м.