вони все більше підіймають свої русла і свої береги, так що всі ці поліські ріки течуть по пласким дамбам. Під час повної води річки виходять з берегів і затоплюють усю низину вдалину й близько. Під час танення снігів навесні чи сильних злив на початку літа все Полісся перетворюється на величезне озеро, над поверхнею якого видніються лише затоплені ліси та осілі піщані височини. Весняна повінь триває від двох до трьох місяців, літня – стільки ж, оскільки через невеликий спад вода стікає дуже повільно. На автомагістралях і залізницях перекрито рух, а до деяких місць на Поліссі можна дістатися лише по воді. У паводковий період річки часто шукали нових русл, і цим пояснюється така частота старих русел і рукавів, які притаманні всім течіям Полісся. І, як нагадування про повені, позаду залишаються незліченні басейни та болотні озера.
Ці періодичні повені є основною причиною збереження поліських боліт. На Поліссі можна зустріти два основних типи боліт. На заході і півночі області переважають великі торфовища з сосновими лісами; на півдні та сході безлісі заболочені луки, порослі верболозом. Вони називаються хала. Чимало вигадок розповідають жителі Полісся про бездонність боліт і невеликих болотяних озер. Довгий час навіть вважалося, що болота лежать нижче звичайної поверхні річок. Але точні виміри довели ці «казки» неправду і показали, що поліські болота неглибокі й лежать вище від річок. З 1873 року російський уряд працює над осушенням боліт і відновленням їх для цивілізації. Вважається, що до 1898 року було прорито 6000 кілометрів каналів і придатно для використання 32 000 квадратних кілометрів землі.
Велике значення для р. мав льодовиковий період конфігурація поверхні Полісся. Окрім слідів основного льодовикового періоду, які часто зустрічаються на південному Поліссі, помітне значення мав третій льодовиковий період. Вода з Балтійського льодовика стікала територією сучасного Полісся і утворювала велике озеро з витоком Дніпра. Відклади цього озера поширені особливо на півдні Поліської западини. Потім озеро поступово заповнювалося, північні та західні притоки приносили більше піску, південні – мулу. Водночас річка Прип’ять врізалася глибше, а тому була дедалі більшою здатністю нести води Полісся до Дніпра. Болота зайняли місце озера і поступово вкрили всю землю. Багато менших озер регіону (найбільші з них Вигоньоське Озеро та Княс) є єдиними залишками та доказами колишнього великого озера. Лише під час повної води Полісся нагадує про минулі часи.