Всю решту України, аж до передгір'я Яйли й Кавказу, займає степова область. Межі цього регіону, як ми вже сказали, не є чіткими. У півострівних і острівних утвореннях ліс проникає на південний схід. У цьому напрямі лісові острови стають дедалі рідшими й меншими, так що російські рослинознавці відчули покликання вставити між справжнім лісом і справжнім степом дві перехідні зони — зону зовнішнього степу і зону перехідного степу. Власне степова область має починатися від лінії, яка тягнеться через Кишинів і Катеринослав до вигину Дону. Однак цей поділ можна критикувати, оскільки він найбільше відповідає сучасним умовам, спричиненим за останні 200 років знищенням лісів людьми. Історичні джерела України розповідають про великі лісові масиви, які в XVI, XVII і XVIII століттях ще простягалися вздовж витоків Інгулу та Інгулезу, вздовж Тасміну, на вододілах між лівими притоками Дніпра тощо. Це були не лісові тераси, не просто смуги лісів, приурочені до річкових долин; вони вкривали вододіли далеко й широко, а також широкі навіси, що лежали між річками. З цієї причини необхідно бути обережним при накресленні меж степу. Тому ми об’єднуємо обидві вищезгадані перехідні зони в одну, для якої ми б запропонували назву зони лугів, тому що луг, галявина, всіяна розрізненими групами дерев і маленькими гаями, мабуть, була переважаючою рослинною формацією цієї перехідної країни.
Типовим ґрунтом перехідної країни, як і степової області, є чорнозем (укр. чернозем, рос. чернозём). Кожен українець знайомий з чорним, вічно родючим ґрунтом, який не повторює світ і який робить Україну житницею Росії. Чорнозем — продукт перетворення лесу, з сильною домішкою продуктів розкладання рослин. Місцями досягає глибини 2 м. і більше.