Цілком імовірно, що в далекі доісторичні часи всі східнослов'янські племена, предки нинішніх українців, білорусів і росіян, розмовляли спільною мовою. Але невдовзі після початку історичного життя у Східній Європі ми бачимо, що ці слов’янські раси розділені лінгво на три групи. В XI столітті відмінності між мовою, якою розмовляли в Києві чи Галичі з одного боку, і Володимирі на Класмі чи Сугдалі з іншого, були вже виразними. Політичне об’єднання всіх східнослов’янських племен у Київському царстві не могло викорінити цих відмінностей між Північчю і Півднем, і вони дуже яскраво простежуються в тогочасних літературних пам’ятках. Розпад Київської імперії на слабко пов’язані між собою князівства, формування московського політичного центру, занепад Києва — усе це посилило мовні антитези між предками українців і росіян. Татарський гніт остаточно відокремив московську групу від української, змусивши кожну жити окремим історичним життям. Україна підпала під владу Литви, потім Польщі; Московія поступово перетворилася на Російську імперію. Різниці в мовах, які вже в XIV столітті були помітні, через самостійний розвиток кожної мови настільки посилилися, що в XVIII столітті, коли Росія отримала під свою владу найбільшу частину України, російська й українська мови постали одна перед одною як цілком самостійні мови.
Згідно з дослідженнями Стоцького і Гартнера, українська мова з філологічної точки зору споріднена з російською приблизно такою мірою, як з польською чи чеською. З усіх слов'янських мовами, найближчою до української є сербохорватська. З цього випливає, що українці свого часу мусили мати набагато тіснішу спільноту з сербохорватами, ніж з росіянами.
Ми бачимо тут чудовий приклад того, як взаємозв’язок мов йде рука об руку з антропологічним зв’язком. (До речі, тут наводиться доказ того, що антропологічні характеристики у народів Східної Європи мають зовсім інше значення, ніж у Західної та Центральної Європи). Цей збіг двох наук, цілком незалежних одна від одної, робить так, що українці видаються нам дуже своєрідною самостійною одиницею в слов’янській родині рас. Лише обмеження знання української мови серед славістів, тлумачення східноєвропейської історії завжди з російської точки зору, спільноцерковна мова, яка довгий час була основою й писемності, прикра плутанина через назву Русь, Русскій, що як давні державні позначення Київської імперії були узурповані Московською імперією і застосовані до всіх східнослов’янських народів; ці речі дозволили приховати справжній стан речей від очей європейської науки і допомогли утвердити теорію російської єдності.