Українську національну літературу неможливо порівняти з літературою провансальського чи нижньонімецького діалекту, яка репрезентує повсякденне життя невеликої групи людей. Українська література — багатогранна література великого народу; література, яка озирається на тисячолітню історію і продовжує розвиватися, незважаючи на всі перешкоди. Міцну основу дає надзвичайно багата, популярна поезія, якій немає аналогів у всьому цивілізованому світі.
Серед слов'янських літератур українська література посідає високе місце. Лише російська та польська літератури перевершують її кількістю і величчю своїх творів.
Майже тисячолітня історія української літератури починається з часів найповнішого розвитку Київської імперії, коли виникли так званий літопис Нестора, Галицько-Волинський літопис, потужний «Ігорів билин» та інші важливі пам’ятки української літератури (твори Іларіона, Серапіона, Кирила Турівського та ін.) – їхня мова побудована на церковно-слов’янському діалекті, але представляє велику мовні відхилення, починаючи з 11-го століття, від літературних творів, створених одночасно на території Росії на півночі.
Цей багатообіцяючий початок старої української літератури був майже повністю розгромлений п'ятьма століттями татарського варварства. Безперервний воєнний стан, втрата самостійної політичної організації, нищівне іноземне ярмо дозволили лише слабке вегетування української літератури протягом п'яти століть. Юридичні, богословські, ѣілосоѣсько-полемічні літературні пам’ятки та початки драми, написані макаронською мовою, складеною на суміші української та церковнослов’янської, можна вважати щонайбільше доказом того, що тогочасні освічені українці мали надто мало дозвілля й можливості присвятитися художній літературі.