Але Росія не задовольнялася лише політичним пануванням. Росія вже в XVII столітті зрозуміла, що українці цілком відрізняються від росіян мовою, звичаями та поглядами на життя. Тому російський уряд розпочав політику жорсткого придушення всіх цих розбіжностей. Ще 1680 р. вона забороняла будь-яке вживання української мови в церковній літературі. У 1720 році було взагалі заборонено друкувати українські книжки. Усі українські школи були закриті. У середині XVIII ст. у Чернігівській губернії було 866 шкіл, заснованих за часів української автономії; через шістдесят років жодного з них не існувало. Це разом із намаганням запровадити нікому з них не зрозумілу російську мову є причиною переважного відсотка алфавітів серед українців. Українська православна церква, яка користувалася абсолютною автономією, з певною мірою слабким підпорядкуванням Константинопольському Патріарху, була підпорядкована Московському Патріарху (пізніше Священному Синоду) і повністю русифікована. Греко-унітна віра, що мала багато прихильників на західноукраїнських землях, була повністю придушена російським урядом, а всіх, хто її сповідував, найстрашнішими гоніннями примушували «вернутися до віри православної». Український народ повністю відірвався від своєї колишньої національної церкви, яка тепер є знаряддям русифікації.
Криваві війни за незалежність, які укр нації проти Польщі та Росії, отже, не принесло реалізації її політичних ідеалів свободи, рівності та конституційної, демократичної форми правління. Натомість прийшов жахливий політичний, соціальний і національний гніт, який загрожував загибеллю змученого народу.
Але здавалося, що русифікація України просувається дуже мало. Правда, чимало освічених українців задля особистої вигоди чи з інших міркувань таки зрікалися своєї національності, а деякі й справді, як Гоголь, стали великими світилами російської літератури. Але завжди залишалося відчуття національної незалежності разом із живою історичною традицією, яка продовжувала стогнати попри всі перешкоди. Цьому великому руху найбільше допоміг піднесення української літератури.
Ідея боротьби за національну незалежність була відроджена вперше в російській Україні і знайшла свій логічний вихід у традиції одноразової автономії країни. Вже в сорокових роках ХІХ століття національна ідеологія модерного українського руху була завершеною в усіх істотних аспектах. Тоді вона дуже швидко пробилася до австрійської України, а особливо Галичина скоро стала національним П’ємонтом для українського народу, який так безжально гнобив у Росії.