Ще більш виразно поверховість російської культури проявляється в соціальних і політичних питаннях. Ці два напрямки людської думки останнім часом стали дуже популярними в усьому російському суспільстві. Але яка прірва відділяє європейця від росіянина в цій галузі! У Європі тези соціальних наук чи політики є результатом життя. Вони пристосовані до умов життя та ставляться критично. У Росії це безжиттєві догми, про які російські вчені ХХ століття сперечаються з таким же жаром і так само, як їхні предки кілька сотень років тому сперечалися про те, чи слід співати Алілуя двічі чи тричі, чи має бути у сповіданні віри «роджений, не створений» або «роджений і не створений», чи потрібно говорити: «Господи, помилуй нас» чи «О Боже, змилуйся над нами», чи варто схрещувати два пальці один або троє тощо. Природно, в той час релігійні питання були в моді. Сьогодні це соціальні питання. І що це означає? Розгул доктринізму, вічне використання банальних просторіччя, незріла постановка принципів. А наслідок — крайня неповороткість російського суспільства у внутрішній політиці і в парламентаризмі, в суспільно-національній роботі разом з глибокою зневагою до розпусного Заходу (гнили запад).
З цією поверховістю російської культури пов'язана її найзліша характеристика; занепад сімейного життя і певна моральна порочність. Це явище зазвичай зустрічається у всіх народів, які нещодавно стикалися із західноєвропейською культурою. Погані якості високої цивілізації завжди приймаються першими, а хороші – повільно. У цій сфері росіяни значно випередили свої європейські моделі.
Наведених вище фактів достатньо для доказу небезпеки російських культурних впливів для українського народу. Суворий, твердий матеріалістичний характер російського народу, без сумніву, дозволить йому пережити бурю і напругу нинішньої російської культури і вести його до прекрасного майбутнього. Але для українського народу, з його сентиментальним, лагідним характером, прийняття російської культури було б смертельною отрутою. Навіть якщо припустити, що український народ переживе такий експеримент, що малоймовірно, він назавжди залишиться жалюгідним придатком російської нації.
Крім того, такий експеримент абсолютно непотрібний. Або ми кажемо: «Ми українці, самостійний рід і відмінний від росіян» і будуємо свою культуру досить самостійно, або ми кажемо: «Ми «малороси», одне з трьох племен Великоросії і її високої культури», — і в такому випадку ми можемо спокійно лягти на всесвітньо відому українську піч. Бо тоді це так не платять навіть за роботу над розвитком нашої мови. Третьої альтернативи не існує.