Українське літо й осінь, теплі й гарні, зробили українця, на відміну від росіянина, першокласним хліборобом. Тепло цих пір року дуже схоже на південноєвропейські умови і надає життю українського народу багато південних рис. Життя у відкритому спілкуванні з Природою, доступність її органічних скарбів виражені в Україні значно більше, ніж у Росії, Білій Русі чи Польщі. У теплу пору року українець значну частину часу проводить поза домом. Вдень він безперервно працює в полі або в саду, а навіть вночі зазвичай спить просто неба в саду або на подвір'ї. Якщо поля розташовані далеко від села, значна частина населення місця таборується у відкритих полях на кілька днів під час жнив. Це все характеристики життя півдня. Проте ми не бачимо в наших людях справжніх рис, властивих людям півдня. Попри все це, українське набагато більше вітчизняне, ніж своє російська, більш ощадлива і більш поміркована; йому зовсім чужа «екстравагантна російська природа». Ми вже бачили, що українці не мають веселих манер, а так само й активність їх думки менша, ніж у північних народів, росіян і поляків. Але глибина думки українців набагато більша, а їх народна поезія незрівнянно глибша, ніж у росіян чи поляків. Мрійливість і стриманість характеру набагато більші в українців, які живуть на півдні, ніж у поляків і росіян, які живуть на півночі. Усе це наслідки сумного минулого. Лише в одному українці виявляють свій південний тип характеру; у їхніх великих здібностях і загалом багатих інтелектуальних здібностях. Кожен неупереджений спостерігач мусить визнати, що український селянин, чи не єдиний типовий представник нашої нації, своїми природними здібностями перевершує майже всіх своїх сусідів.
Лінь і слабкість волі, властиві південним народам порівняно з північними, в українців не переросли в типову рису. Часто приголомшлива байдужість українця є радше наслідком сумних історичних подій, ніж клімату та природи краю загалом. Щонайбільше можна звинуватити велику родючість чорнозему. Бо віра в цю родючість майже ніколи не буває марною і сприяє байдужості селянина. З іншого боку, п'ятсот років татарського гніту справді змогли породити успадковану байдужість. А навіщо прагнути й працювати, коли будь-якої миті можуть прийти татарські орди і все забрати чи спалити?