Навіть серед самих українців дуже поширена думка, що вони степовик. Вороги України здебільшого представили її в очах Європи як напівкочовий степовий народ, позбавлений будь-якої культури, який своїм ростом і розвитком може загрожувати культурним скарбам Європи. Ці погляди, хоч частково базуються на великій ролі, яку відіграв степ в історії України, а частково на беззаперечному факті, що три чверті теперішньої української території лежить у степовій області Східної Європи, є все ж невірними. Бо досить одного погляду на квіткову мапу Європи, щоб побачити, що так звана стара Україна, тобто споконвічна українська територія, лежить майже повністю в межах лісового краю. Це Галичина, Холмщина, Західне Поділля, Західна Волинь, Київщина, Чернігівщина тощо. Звідси найдавніша українська колонізація просувалася до Чорного моря, щоб після раптового нападу кочівників знову втратити всі степові райони. Століттями степи нинішньої України були ареною монголо-турецьких кочових племен. Козацька організація нарешті відібрала у них значні території і зробила їх доступними для української колонізації. І лише остання колоніальна експансія українців змогла знову вийти на понтійський берег. Отже, українці спочатку були лісовим і лісо-луговим народом. Вони частково стали степовим народом, але лише завдяки останній колоніальній експансії. І так само, як сьогодні ми б не назвали англійців чи північноамериканців просто степовими народами тому що вони колонізували американські прерії і тепер їх населяють, тому ми вже не можемо називати українців степовим народом лише тому, що вони колонізували південноєвропейські степи.
Не степ, а ліс і лісолуг — рідні рослинні умови українця. У лісовій зоні та в прилеглих до неї частинах лісолучної зони зародилося насіння Київської держави. У своїй експансії ця держава охопила насамперед лісові райони України, а степові райони були завойовані пізніше й утримувалися під пануванням держави лише порівняно недовго. Другий осередок староукраїнського історичного життя також лежить у межах лісової зони України, а саме Галицько-Волинської. Навіть осередок українського історичного життя, що простягався найдальше в степ, Запорізька Січ, залежав своїм існуванням від великих лісистих масивів Великого Лугу на Дніпрі та його притоках, а отже, прив’язаний до лісової країни.