Судноплавство на Дону, внаслідок малого об'єму води, значно слабше, ніж на Дніпрі, незважаючи на відсутність порогів. У 1900 р. на Дону було 189 пароплавів потужністю 10 тис. кінських сил (у 1906 р. — 382); інших кораблів 488, водотоннажністю 200 тис. (у 1906 р. лише 471 судно). Головний річковий порт — Ростів, який перевантажує вантажів на суму 7,5 млн. куб. щорічно.
Значно меншим є судноплавство по Дністру. Тут у 1900 р. було лише 9 пароплавів потужністю 200 кінських сил (16 пароплавів у 1906 р.) і 187 суден інших типів водотоннажністю 22 тис. т (з них 277 у 1906 р.). Гавані головної течії — Бендери (перевалює 0,7 млн. кв. вантажів) і Маяки (0,5 млн. кв.). По Кубані в 1906 році курсувало 69 пароплавів (враховуючи пароплави Кури) і 131 інший корабель.
Загалом річкове судноплавство в Україні є дуже помірним. Недбалість російського уряду та низький рівень культури обмежують розвиток українського внутрішнього судноплавства. Через регулювання дніпровських порогів і з'єднання річкових систем Дніпра і Дністра з Балтійськими водами за допомогою практичних каналів водні шляхи України могли досягти надзвичайного значення.
Підійшовши до кінця нашого опису українського руху, ми повинні ще приділити трохи уваги українському морському судноплавству. Його нинішній стан такий же жалюгідний, як і загальний стан українського трафіку. Безумовно, Чорне море має багато несприятливих для розвитку судноплавства якостей — його замкнутість, відсутність хороших гаваней, велику кількість небезпечних штормів. Але в чому полягають ці недоліки проти сучасної техніки? Списувати всю провину на низький стан російської промисловості, як це мають звичку російські публіцисти, не годиться. Причини незначного розвитку понтійського мореплавства слід шукати в низьких культурних умовах панівної російської нації та в байдужості уряду, який не заохочує належним чином це мореплавство. Російські пароплави не користуються доброю репутацією на Чорному морі. Понтійське каботажне судноплавство, яке на початку ХІХ століття мало чудовий початок і здійснювалося переважно українцями, не змогло належним чином розвинутися під важким кулаком уряду. Сьогодні умови на Чорному морі такі, що транспортування одиниці ваги товару з однієї понтійської гавані в іншу коштує стільки ж, скільки транспортування такої ж одиниці з того самого порту до Англії.