Число пароплавів, які ходили Чорним морем під російським прапором, становило в 1901 році всього 316, водотоннажністю 187 тис. тонн, тобто 42% від числа і 52% від тоннажу всього пароплавного флоту Росії. У 1912 році було 410 пароплавів, 223 000 тонн, у відсотках 42% і 47%. Число вітрильних суден в 1901 році становило 635, загальною водотоннажністю 47 тис., а в 1912 році було 827 вітрильних суден, водотоннажністю понад 53 тис. тонн. Таким чином, розвиток понтійської навігації йде дуже повільно, якщо не регресивно.
Російські чорноморські пароплави підтримують більш-менш регулярне сполучення між найважливішими чорноморськими портами — Одесою, Миколаєвом, Херсоном, Севастополем, Ростовом, Новоросійськом та ін. Із Севастополя йде лінія до Константинополя, з Одеси — до Олександрії та Владивостока.
Незважаючи на такий жалюгідний стан понтійського судноплавства, з європейської точки зору воно все-таки має більше значення, ніж судноплавство по інших морях Росії. Наприкінці минулого століття через порти українського узбережжя проходило 70% усього заморського експорту Росії за вагою і 65% за вартістю. Щоправда, у 1896 році лише 7,5% кораблів, які відвідували ці порти, ходили під російським прапором. У 1911 році це було не дуже інакше; під російським прапором несли тільки 11,4%, а з тих, що прийшли, тільки 13,9%!
Серед чорноморських портів Одеса, як ніколи, займає перше місце. Імпорт Одеси в 1911 р. становив 19,2 млн. ц., експорт — 26,2 млн. ц. Це, до речі, приклад великої переваги експорту над імпортом. В інших портах різниця ще більша. Так, імпорт Миколаєва становить лише 2,3 млн. ц., експорт – 22,8 млн. ц. Для Таханрога відповідні цифри становлять 1,9 і 19,5, для Новоросійська – 1,5 і 18,3, для Маріуполя – 3,1 і 16,2, для Херсона – 1,1 і 11,3, для Феодосії – 0,6 і 4,8, для Ростова – 2,1 і 2,4, для Бердянська – 0,3 і 3,9, для Євпаторії. 0,8 і 2,9, для Аккермана 0,4 і 2,0.
Ці цифри ще раз постають перед нашими очима руйнівний вплив економічної політики російського уряду на Україну. Природні ресурси України вивозяться у величезних масах, без урахування потреб українського населення; імпорт значною мірою спрямовується на інші далекі береги Російської імперії, і Велика Росія отримує з нього перевагу, тоді як Україна завалюється нижчими товарами середньоруської промисловості. Якщо взяти далі до уваги, що центральному уряду з України надходить річна митна сума в розмірі 200 мільйонів карбованців, яка потім використовується на розвиток центральних губерній, то ми можемо зрозуміти, в яких несприятливих умовах мусить розвиватися економічне життя України і як дорого мусить платити його прогрес.
Райони та селища України