Така ж ситуація в австрійських частинах України. Власне населена українцями Галичина, ядро давньоукраїнського Галицького королівства, яке за своїм фізико-географічним аспектом цілком є частиною Східної Європи, зрощена разом із так званою Західною Галичиною, власне частиною Малої Польщі (великого князівства Краківського), яка повністю населена поляками і фізично належить до Центральної Європи, обидві половини якої становлять разом одна адміністративна одиниця. Наслідком цього протиприродного союзу є запекла расова боротьба, що триває століття між поляками й українцями, боротьба, яка досі триває без перспективи миру, і є дуже несприятлива для благотворної забудови земля. Українці борються за рівноправність і проти полонізації; поляки, в ім'я своєї державної традиції, за свою гегемонію на землі та за примусову асиміляцію українців. Єдиним засобом, який постає, був би поділ теперішньої коронної провінції Галичини на дві коронні провінції, східну українську та західну польську провінції. Сучасна коронна провінція Буковина також складається з частин Покуття, Підгір’я та Українських Карпат разом із частиною передгір’я Румунських Карпат. Ця обставина знову викликає національну боротьбу між українцями та румунами.
Найбільша частина країни, російська Україна, також страждає від неприродного політичного поділу. Територія України поділена на кілька великих адміністративних округів, або груп урядів. Частини української національної території лежать на Привіслянських Урядах у Західній, Південно-Західній, Південній і Малоросії та на Кавказі. Кордони окремих урядів всюди проводяться без урахування природних і етнографічних умов. Таким чином прикордонні райони суцільної української території об’єдналися з частинами чужих расових територій у штучні адміністративні одиниці, як, наприклад, Люблінське і Сідлезьке (теперішнє Холмське), Гродненське, Мінське, Курське, Вороніжське, Донське, Ставропольське, Бессарабське тощо. Ця обставина, будучи результатом слабкого розвитку конституційного життя в Росії, не має великого значення. зараз, але в майбутньому може стати таким же несприятливим для України, як подібний стан сьогодні в Австро-Угорщині.
Сучасна антропогеографія, описуючи землю, дуже рідко бере до уваги такі штучні поділи. Тоді є додаткова обставина, що ці поділу, як очевидно, фізико-географічного значення не мають. Подібним чином поділ Росії «за природними та економічними ознаками» Арсеньєвим, Семеновим, Ріхтером, Фортунатовим і т. д. нічого не вартий для географічних цілей. З-поміж них найбільш придатний той Ріхтера, який надає українській території самостійне становище. Гарний поділ також походить від М. Драгманіва, але він не придатний для географічного опису.