Світова торгівля донедавна залишала Україну майже недоторканою. Це одна з причин того, чому первісні форми торгівлі змогли проіснувати в Україні так довго. Донедавна світова торгівля сприймала Україну лише як країну-виробника та експортера сировини, а забезпечення місцевих потреб залишала традиційним формам торгівлі. Лише протягом останніх десятиліть сучасна комерційна організація почала повільно засвоювати Україну. Біржі в Києві, Хатькові, Одесі, Кремінчуку, Миколаєві, Таганрозі, Ростові, торгово-промислові палати у Львові та Бродах організовують вивіз сировини з України, дедалі інтенсивнішим стає наповнення країни продукцією іноземної промисловості.
Незважаючи на все сказане, значення України у внутрішній торгівлі Росії і в світовій торгівлі дуже велике. Природні багатства країни, її положення на порозі Азії та Середземноморського світу, її властивість бути безпосереднім тилом Чорного моря надають Україні комерційного значення, з яким не може зрівнятися будь-який інший окремий район європейської Росії, за винятком балтійських земель і Польщі.
У внутрішній торгівлі Росії Україна виступає насамперед як постачальник продовольства, а в Австро-Угорщині таку ж роль відіграє Австрійська Україна на невеликому масштаб. Зобразити ці співвідношення в цифрах стикається з великими труднощами, і цифри можуть бути лише приблизними. У 1895 р. Україна вивезла до Литви та Білої Русі понад 1,5 млн. центнерів зерна, до Польщі — близько 1,7 млн. центнерів, до Центральної Росії — близько 0,9 млн. центнерів. У 1905 р. лише два українські повіти — Полтавський і Харківський — вивезли до Центральної Росії понад 0,7 центнера зерна. Сьогодні ці цифри мають бути набагато більшими. І експорт зерна австрійської України до внутрішньої частини Австрії має бути відносно таким же великим. Власне, Галичина виробляє одну третину всього австрійського виробництва вівса та пшениці та майже половину виробництва картоплі.