і колір. Вони лежали й курили цигарки в найлінівішій манері, у кожного з них було щось схоже на старомодний стьобаний матрац і вишиту сумку замість подушки.
Найцікавішими з усіх були Лазі з Лазістану, невисокі, широкоплечі, м’язисті хлопці, більшість із яких взяли з собою своїх жінок і дітей і розташувалися табором посеред корабля на відкритій палубі, як багато циган. Жінки були повністю приховані в бавовняних або шовкових хустках, які покривали голову, а також тіло, і вони сиділи групами навпочіпки в тому самому місці цілий день, ледве поворухнувши м’язом, за винятком випадків, коли їхні чоловіки були голодні, а потім вони закопувалися в мішок і діставали буханець хліба, сушену рибу, кілька цибулин та іншу просту їжу.
Там було кілька немовлят, безладно розкиданих у яскравих обгортках, і кілька дітей віком до десяти років. Деякі з них мали витончені риси обличчя й чарівні очі, а кращих дітей ви ніколи не бачили. Протягом усього плавання ми не чули, щоб хтось із них плакав. Вони лежали в своїх незграбних, чудернацьких на вигляд колисках, зроблених грубими теслями, без жодної уваги, такі самовдоволені, наче були мільйонерами, що задихаються розкошами.
Одного вечора селяни з Лазістану влаштували цікаву виставу. Музику оформляла звичайна волинка з трьома зупинками, яка видавала тужливий і одноманітний реѣрен, але з ідеальним тактом, під який танцюристи йшли дуже на манер північноамериканського Лідіана. Вони поставили дитину в центрі, десяток або близько того з них схопили руки в коло, по черзі розводячись, наскільки могли дістати руки, а потім збираючись у купку, при цьому тупаючи ногами, згинаючи коліна, нагинаючи верхню частину тулуба вперед. Іноді вони сідали навпочіпки й стрибали то на один, то на інший бік; потім вони піднімали руки так високо, як могли досягти, обертаючись увесь час ліворуч. Це був витончений і досить захоплюючий рух, і, здавалося, їм це сподобалося.