Галатський Серай був відбудований, і руїни лежали непорушними, поки до влади не прийшла молодотурецька партія. Потім школу було швидко реорганізовано, а директором призначили Фікрета Бей, турецького вченого й поета, викладача Роберт-коледжу. Як тільки буде зведено новий будинок, школа відновить своє колишнє значення.
У Константинополі є кілька римо-католицьких шкіл, де викладають монахи-францисканці та августинці. Є німецька школа певного значення та дюжина чи більше французьких шкіл, включаючи медичний коледж. Його факультет опікується французькою лікарнею, яка є найважливішою установою такого роду в Туреччині, і опікується членами дипломатичного корпусу з усіх країн. Велика кількість шкіл утримується грецьким населенням, а деякі з них відвідують діти турецьких сімей. Грецьких шкіл, мабуть, більше, ніж у всіх націях разом узятих, і вони розкидані по всіх частинах міста. Французька мова викладається так само, як і грецька, тому що французька мова насправді є мовою комерції, дипломатії та модного суспільства на Сході. Якщо незнайомець заходить у банк, до нього завжди звертаються французькою мовою, і на ній розмовляє більша кількість мешканців Константинополя, ніж на будь-якій іншій, крім турецької.
Вірмени, євреї та інші різні раси мають власні школи, які виникли через відсутність загальної освітньої системи. І саме з випускників цих шкіл турецький уряд тепер отримує вчителів.
Магометанські школи, пов'язані з мечетями, нічого не варті для практичної освіти. Вчителі є священики, більшість з яких не мають жодного знання, окрім Корану, який для них є джерелом усього світла, науки, закону та моралі, і до якого китайці ставляться з такою ж пошаною, як до сентенцій Конфуція. З кожною медресею, або теологічною семінарією, пов’язано кілька улемів, або теологів, які повинні бути глибокими мислителями і роз’яснювати доктрини церкви групам студентів, які збираються навколо них у різних мечетях. Цих студентів називають «софтами», і кажуть, що сьогодні в Константинополі їх 7000, які вивчають Коран і Шаріат — кодекс законів, який використовується на основі вчення Корану і є авторитетом кожного суду в імперії. Ці соѣти стають священиками, суддями, нотаріусами, валіями, кадіями та іншими місцевими чиновниками. Багато з них займаються приватною практикою, але юристів у Туреччині порівняно мало. Тут суддя отримує факти безпосередньо від сторін, які постали перед ним, і сам застосовує закон. Софтів ніколи не вчать ні географії, ні історії, ні математики, і більшість із них настільки неписьменні, що не можуть прочитати звичайну книжку з першого погляду. Текст Корану спантеличив би їх, якби від них не вимагали запам'ятовувати його.