[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
усмішка та її готова цікавість дізнатися більше про них та їхні сільські оселі. Ніхто ніколи не дізнається і не оцінить усієї праці, яка від ранку до вечора змушувала її схилятися до ґрунту, з якого вона черпала таємниці раси, або піднімати голову до неба, звідки віра й натхнення зійшли на її священну працю».
Королева Єлизавета та її придворні дами проводять літні місяці в замку Полеш, що в Сінаї, приблизно за шістдесят миль від Бухареста в Карпатських горах. Це велична, але похмура споруда з сірого каменю та червоної цегли, розташована в дикому лісі, виглядає як дуже стародавній, хоча це дуже сучасний замок. Він був оточений віллами та готелями, які приваблюють заможні класи суспільства Бухареста.
Відсутність спадкоємця престолу Румунії було заповнено вибором принца Фердинанда, племінника короля Кароля та сина принца Леопольда Гогенцоллерна. Він народився 24 серпня 1865 року, був проголошений наслідним принцом Румунії в 1889 році, був одружений в 1893 році на принцесі Марі, доньці герцога Олбані, і онуці королеви Вікторії. У них двоє синів, Керол, 1893 р.н., Микола, 1903 р.н., і три дочки.
Хороші люди Бухареста дуже пишаються своїм містом і називають його «Балканським Парижем». Що стосується веселості, блиску, гріха і злочестивості, цей термін застосовний. Можна також сказати, що марнотратство кожного, хто має гроші, щоб витрачати, непомірно високі ціни, які нав’язують незнайомцям за все, що вони їдять, п’ють і роблять, запаморочені костюми та поведінка жіночих відвідувачів кафе, а також веселі натовпи, які пронизують вулиці з того моменту, як запалюють лампи, аж поки вони не гаснуть, і все це цілком відповідає паризькому стандарту. Досвідчені люди стверджують, що Бухарест — місто ще гірше, ніж Будапешт, і це багато чого говорить. Кожен незнайомець дивується, знаходячи в столиці такої примітивної країни, як Румунія, такі красиві резиденції, такі розкішні готелі, такі імпозантні громадські будівлі та такі чудові торговельні будинки та ділові квартали, і існує разючий контраст між містом і сільським життям у цьому маленькому королівстві. За межами великих міст селяни наполегливо тримаються своїх давніх звичаїв, костюмів і звичок життя. Жодна країна Європи, хіба що Далмація, не має стільки того, що художники називають «місцевим колоритом».