Поруч з місцем Аргурі монастир Святого Якова позначив місце, де святий чернець з таким іменем, сучасник Святого Григорія, засновника вірменської церкви, отримав божественне свідчення того, що традиції, що пов'язують Ноя та ковчег з Араратом, є істинними. Багато років він жив відлюдником на схилі гори, молячись про світло. Нарешті Бог послав ангела, який явився йому уві сні і поклав йому на груди уламок ковчега в нагороду за його віру, ревність і благочестя. Це фрагмент дошки, який зараз можна побачити в скарбниці монастиря в Ечміадзіні.
Ван — стародавнє місто, яке згадується в ранніх перських і ассірійських літописах. Над містом на схилі скелі є написи, нібито написані Дарієм Великим, коли він був на вершині своєї могутності. З Касл-Року, в ясний день. Видно гору Арарат з її вічно покритою снігом вершиною. На схід від Вана, менш ніж за три дні шляху, знаходяться кордони Персії, а на півдні лежать гори, зайняті несторіанцями та курдами. Навіть до теперішнього часу ці південні регіони не взяті повністю під державний контроль, хоча порядок поступово наводиться. I Місто розташоване на високому плато на шести тисячах футів над морем і на межі великого солоного озера. Навколо цього озера велося багато кровопролитних війн протягом трьох-чотирьох тисяч років. Історія показує, що з 1000 по 600 рік до н. Ван був столицею сильного королівства. Його королі часто вирушали з арміями на бій і часто залишали на скелях записи про свої перемоги. Такі написи можна знайти далеко на захід, аж до Гарпута, де йдеться про те, що в 700 р. до н. е. цар Вана вів війну проти хеттського царя Валетії. Є два записи про конфлікт між цими двома правителями, і важливо, що в обох випадках король Вану не зупинився, щоб написати напис про свій великий успіх, доки він не відійшов від ворога, якого, як він стверджував, переміг, на значній відстані.
Ван був столицею Вірменії протягом століть, і навіть сьогодні багато вірмен вважають його своєю столицею. Вірмени, у великій кількості там, надзвичайно сильні інтелектуально та комерційно. Вони кількісно переважають турків і контролюють торгівлю. Ван протягом багатьох років був центром і осередком вірменських революціонерів, що не мало хвилювало турецьку владу. Перебуваючи так близько до російського кордону на півночі та перського кордону на сході, революціонери могли уникнути покарання, втікаючи через лінію. Турки скаржаться, що Росія та Персія дозволили зробити їхню територію притулком для розбійників, яких шукає Туреччина.
Ван є однією з останніх місійних станцій, відкритих