«Рішуче. Новий уряд, здається, дуже наполегливо працює над організацією освітньої системи по всій імперії та копіює європейські методи. Він посилає хлопчиків до інших країн, щоб виховувати їх на вчителів, а також розміщує студентів майже в усіх американських коледжах і середніх школах. П’ятеро державних студентів вступили до Роберт-коледжу, а п’ять молодих жінок минулої зими вступили до Американського коледжу для дівчат, щоб отримати освіту за державний кошт як інструктори в Коли Американський коледж для дівчат переїде на своє нове місце наступного року, імперський уряд відкриє школу в своїй старій будівлі, звичайні школи та середні школи будуть відкриватися швидко, оскільки можна буде знайти компетентних інструкторів, але великою перешкодою для розширення шкільної системи є відсутність вчителів і нездатність виплачувати такі зарплати, які спокусять освічених людей взятися за роботу.
«Найбільш важливою і задовільною рисою нового режиму є визнання християнських шкіл як мусульманські школи відділом освіти. При розподілі коштів, виділених на освіту, американські місіонерські школи отримують таку ж допомогу, як нещодавно організовані урядом».
У роботі американських місіонерів у Туреччині, як і в інших частинах світу, важливе значення мають друкарні. Без них мало що можна було б досягти; був би досягнутий повільний прогрес. На Близькому Сході є два великі видавничі будинки, один під керівництвом пресвітеріанської ради в Бейруті, а інший під керівництвом конгрегаційної церкви в Константинополі. Це найповніші та найсучасніші друкарні в цій частині світу, інвестиції в багато тисяч доларів і рівні будь-якому їхньому розміру в Сполучених Штатах. Преси постійно зростають, друкуючи в середньому п’ятдесят мільйонів сторінок на рік не менше ніж десятьма мовами. З моменту заснування друкарень у 1833 році, безсумнівно, обсяг продукції був таким же великим, як і будь-яка інша друкарня у світі, і справді є кілька друкарень довшого чи старшого віку чи кращого запису.
Увесь план місіонерської роботи в Туреччині на початку ґрунтувався на використанні цих пресів, і протягом трьох років після того, як перші місіонери прибули на цю територію, на острові Мальта було створено завод для постачання літератури для Палестини та Туреччини. У той час вважалося небезпечним намагатися друкувати на турецькій землі, і Мальта, перебуваючи під британським прапором, була найближчим місцем, де машини могли працювати безперебійно. У 1833 році, коли політична атмосфера прояснилася, арабське військо було переведено до Бейрута в Сирії, а грецьке