Я помітив кілька американських дерев, позначених англійською мовою ботанічними та загальними назвами та подяками Департаменту сільського господарства у Вашингтоні, звідки вони надійшли.
Через ущелину, що оточує сад, — похмурий старий цвинтар, усипаний татарськими могилами. Зараз пишуть назву «татарин» і кажуть, що це єдино правильно, але, погодьтеся, не так уже й примусово. «Татар Тимур» міг бути лише сміливим і войовничим східним вождем із дюжиною дружин і стайнею арабських скакунів із гривами й хвостами, як грозові хмари, і копитами, підкованими вогнем. «Татар Тимур» з таким же успіхом міг бути кухарем.
І що станеться зі старою приказкою, більш звичною для Англії, ніж для нас, якщо вони приймуть новий спосіб написання.'^ Як би звучало: «Почеси росіянина і знайдеш татарина?» Вони вимовляють це «Тоттаар-р-р» у найдикунніший спосіб, ставлячи всі «р» наприкінці замість того, щоб залишити одне для першого складу.
Татари такі ж легковажні й байдужі до грошових справ, як вірмени проникливі й хитрі, і завжди в боргу перед останніми, що породжує, звичайно, ненависть. Жодна людина не любить своїх кредиторів. Татари, які є мусульманами, ненавидять вірмен так само, як і курди, по-перше, тому, що вони християни; по-друге, тому що вони заробляють гроші, економні, ощадливі та ощадливі; і, нарешті, тому, що вони не будуть воювати. Татар не дбає ні про гроші, ні про майно будь-яке, крім що вони однаково люблять своїх коней, своїх дружин і дітей і надзвичайно ревниві до всіх трьох. Сімейна прихильність і відданість цієї суворої та бурхливої раси, як кажуть, є прикладом для всього решти людства.
Татари були жахом Азії протягом століть. Ви, звичайно, читали про вторгнення татарських орд, які час від часу охоплювали східну частину Європи. Вони завжди люті, завжди неспокійні і не процвітають під обмеженнями цивілізації. Татарин на будь-яку провокацію відіб’ється, а вірменин – мирна людина.
Не так давно тут була міжнародна суперечка між цими двома расами, поселення яких примикають на східній стороні річки. Не можу зрозуміти, як це почалося, але через якусь дрібницю, про яку всі забули. З кожним днем воно ставало все серйознішим, і коли вірмени, яких віками безжально вбивали в Туреччині, а також на Кавказі, побачили, як кровожерливі татари точать свої ножі, вони послали до намісника комісію, щоб благати про захист. Віце-король, який був гуманною людиною, розумів ситуацію, але, природно, не хотів втручатися, боячись викликати ворожнечу проти уряду. Тому він доручив лідерам обох рас призначити комітети представників чоловіків, щоб обговорити з ним проблеми.