Зараз не секрет, що Челебі Ефенді, настоятель обертових дервішів і один із найшанованіших представників мусульманського духовенства, є людиною, яка надіслала попередження Шевкет-паші та іншим молодотурецьким лідерам. Я розумію, що він не заперечує, а заявляє про заслугу у запобіганні запропонованих жахів.
Одночасний спалах у Константинополі та в інших частинах імперії є чимось більшим, ніж збігом обставин. Це був загальний висновок того часу, і тепер, коли Абдул Гамід більше не в змозі карати тих, хто зацікавлений у порятунку життя християн і доброго імені Туреччини, деякі з тих, хто знав про його наміри, готові сказати правду.
Знищення людей і майна у внутрішніх районах Малої Азії було жахливим, але в Константинополі було завдано дуже мало шкоди, оскільки вчасна поява молодотурецької армії з Македонії завадила здійсненню плану.
Вперше в історії Туреччини в регулярній армії є солдати-християни, греки та вірмени. До цього часу ніхто, крім мусульман, не вважався гідним носити мундир, і молоді християни, замість того, щоб служити три чи п’ять років у лавах, були змушені замінювати свою службу грошима, за винятком, якого вони не бажали. Те ж саме стосувалося і євреїв, які також зустрічаються в рядах вперше. В Австрії, яка, як відомо, є християнською країною, солдати-магометани з Боснії та інших провінцій організовані в окремі роти, мають свої казарми, писарів своєї віри та кухарів, які звикли готувати магометанську їжу. Їх регулярно виправдовують від виконання обов’язків у п’ятницю, у мусульманський шабаш, і мати мулл для капеланів.
Солдатам-християнам у турецькій армії дозволено жити окремо від мусульман; їх звільняють від обов'язків у неділю, і їм дають дозвіл відвідувати службу в християнській церкві. Вірменський і грецький патріархи та єврейські рабини погоджуються, що вони не мають жодних підстав шукати недоліків у ставленні до своїх одновірців в армії, за винятком того, що там немає офіцерів-християн. Це пов’язано з тим, що не було часу навчати їх, і уряд дав запевнення, що коли вдасться знайти цих людей, він призначатиме офіцерів-християн пропорційно кількості рядових і надаватиме християнських капеланів. Не вважається бажаним організовувати винятково християнські полки, і досі мусульманські війська не скаржилися на розміщення християн у них.