Міс Найтінгейл не обмежувала свою роботу військовою службою, а керувала та допомагала в організації шкіл підготовки медсестер у всіх великих містах Великої Британії та створенні районних асоціацій медсестер для допомоги бідним на природі. Її теорія завжди полягала в тому, що лікарні повинні бути зарезервовані для хірургічних випадків інфекційні та інфекційні захворювання, і що, наскільки це можливо, малозабезпечені хворі повинні лікуватися в їхніх власних домівках.
Вона реорганізувала лазарети, пов’язані з робітними будинками та богадільнями по всій Великій Британії, і завдяки її впливу були прийняті акти парламенту, які передбачали обов’язкове наймання в цих установах кваліфікованих медсестер замість жебраків, ніжним милосердям яких завжди був догляд за хворими.
Протягом усієї цієї діяльності. Міс Найтінгейл знайшла час, щоб написати серію повчальних книжок, а також багато брошур і статей про охорону здоров’я та ефективність адміністрації лікарні. У 1858 році вона видала книгу про будівництво лікарні. У 1860 році її «Нотатки про медсестринство» обсягом п’ятсот сторінок розійшлися тиражем у сто тисяч примірників. Інші публікації на подібні теми виходили з-під її пера надзвичайно часто.
Але нарешті її слабка статура зламалася під цією працею та відповідальністю. Вона стала безпорадним інвалідом, прикутою до свого ліжка більше двадцяти п’яти років, але вона продовжувала присвячувати весь свій час «виконанню доброї роботи — роботи за моїм власним серцем і, я вірю, Божої роботи». Зі своєї подушки вона продовжувала керувати кількома установами та рухами, які її особливо цікавили. Засідання рад директорів і піклувальників десятка благодійних установ регулярно проводилися в її спальні та її Судження вважалося найвищою цінністю з усіх питань, пов'язаних з управлінням лікарнею та доброзичливою роботою, навіть до останнього місяця її життя отримувати звіти та давати вказівки, писати повідомлення державним органам і давати поради з різних питань, і лише за сорок вісім годин до смерті її вважали небезпечно хворою.
Ніколи не було більш корисної жінки, ніж Флоренс Найтінгейл, і ніколи не було такої більш шанованої та шанованої в усьому світі. Тому в Англії виникла загальна вимога, щоб її поховали та поставили пам’ятник у Вестмінстерському абатстві, і коли виконавці її маєтку, які відповідали за похорон, відмовилися від пропозиції декана та капітулу, це викликало велике здивування. Пізніше виявилося, що міс Найтінгейл дала у своєму заповіті такі вказівки: