У квітні 1909 року відбулося організоване повстання фанатичних мусульман в Адані, Кесабі та інших містах у східній Туреччині, під час якого було вбито понад 25 000 місцевих християн, а в чотири рази більше втратили все своє майно, спаливши свої домівки. У Тарсу кілька сотень вірменських будинків було зруйновано, і щонайменше чотири тисячі біженців були захищені від різанини на території та в будівлях Американського коледжу. В Антіохії, за сорок миль на південь від Александретти, 7000 вірмен було майже знищено. Безжальні банди курдів, арабів і черкесів нападали на маленькі вірменські села, грабували й палили будинки, а жінок відводили в полон. Кесаб, заощадливе вірменське місто з 8000 жителями, було повністю зруйноване, а значна частина населення була вбита. Римсько-католицька та протестантська церкви, резиденції американських місіонерів, американська середня школа для дівчат і гімназія для хлопчиків – усе було зруйновано. В Адані, Тарсусі та Мерсіні звірства були неможливо описати, а ті, хто вижив після різанини, були доведені до бідності та відчаю. Усі вірменські села на цій ділянці були пограбовані та спалені, а посіви людей були знищені, так що 50 000 безпорадних, ні в чому не винних селян втекли.
в гори, де їм залишилася лише голодна смерть. За оцінками, не менше 25 000 людей було вбито і більше 100 000 залишилися без даху над головою — жертвами диявольської змови, за яку прямо чи опосередковано відповідав колишній султан Туреччини Абдул Гамід. Звернення про допомогу й захист надходили до міст на узбережжі з десятків внутрішніх містечок і сіл, але місцеві чиновники, як правило, знаючи причину й усвідомлюючи значення спалаху, не наважувалися втручатися, навіть якби хотіли цього зробити. Консули іноземних держав передали інформацію максимально оперативно. Американські лікарі та вчителі організували сили допомоги, а містер Кеннеді, американський місіонер в Александретті, навіть переконав батальйон із 450 турецьких солдатів піти за ним на допомогу Дертюлю, вірменському місту з 10 000 мешканців, яке було обложене ордою курдів і черкесів.
Представники Американського Червоного Хреста у Вашингтоні, дізнавшись про ці жахи з газет, звернулися до Державного департаменту за інформацією та отримали звіти від усіх наших консулів у цій частині світу. Шановний Г. Бі Равндал, американський генеральний консул у Бейруті, Е. Г. Фрайер з Пресвітеріанської місії та Джордж Е. Пост з Сирійського протестантського коледжу вже організували комітет допомоги, який був негайно оснащений повноваженнями, а також запасами Американського хреста.