Дно долини гладке, як іподром; на всій дистанції є пологий схил, який становить приблизно милю з чвертю, але на західній і південній сторонах були маси російських військ і попереду батарея з дванадцяти гармат, так що бригада була піддана перехресному вогню з мушкетів і прямому вогню з артилерії на всій відстані.
Підраховано, що весь рух тривав лише двадцять хвилин, і що Кардіган їхав зі швидкістю сімнадцять миль на годину. Його війська складалися з квітів армії, лейб-гвардії, уланів, гусар і легких драгунів. Більшість з них були англійцями та ірландцями, серед офіцерів було кілька дворян. Команда трималася строю з надзвичайною майстерністю, враховуючи, що так багато їхніх товаришів впало з сідел, але майже всі коні без вершників утримували свої позиції, поки не було досягнуто батареї. Артилеристи були озброєні шаблями, рушниці повернулися до своїх власників, і більшість тих, хто вижив, легкої бригади, люто кинулися на лінію російської кавалерії, яка підтримувала батарею в тилу.
Французькі егері d'Afrique, які з подивом спостерігали за рухом, прийшли на допомогу англійцям, і останні повернулися поодинці та загонами до штабу.
Із 723 офіцерів і солдатів, які слідували за графом Кардіганом у цю долину, лише 195 повернулися. _
Генерал сер Евелін Вуд каже: «Це була славетна невдача, оскільки атака важких драгунів мала приголомшливий успіх, але захоплене перо лорда Теннісона засліпило громадськість щодо військової цінності двох подвигів, і, таким чином, рішуча хоробрість, продемонстрована під час атаки трьох ескадрилей важкої бригади, залишилася порівняно недооціненою».
Звичайно, після цього почалася суперечка, яка тривала багато років у військовому відомстві, у газетах, у клубах, у парламенті та скрізь, де чоловіки та жінки говорили про війну. Кардіган продемонстрував мужній дух у суперечці, оскільки він продемонстрував безпрецедентну хоробрість, очолюючи атаку. Раніше він ніколи не потрапляв під обстріл. Він ніколи не відповідав за справжнє командування в будь-яких серйозних умовах; він не мав найменших знань про військову тактику, і він відверто зізнався, що йому не спало на думку, що безпідтримковий рух кінноти по відкритому полю, на милю з чвертю, відкритий з двох ліній ворога, і перед обличчям батареї з дванадцяти гармат, є подвигом, абсолютно неможливим. Він сказав, що зрозумів, що його наказ був забрати цю батарею, і він її взяв. Його безрозсудна ірландська відвага не бачила причин, чому б він не зробив цього.