Є кілька добре збережених гробниць ханів, які царював між 1380 і 1786 роками, включаючи витончений мавзолей, подібний до мавзолею в Делі за стінами, в якому покояться тлінні останки Деліари Біке, красивої грузинської дружини хана Шахіма Герая. Її початкове ім'я було Марія Поторська. Вона була дочкою грузинського вождя, християнкою за походженням і освітою, і відмовилася змінити свою релігію. В одній із кімнат палацу є фонтан, який її чоловік, Шахім Герай, спорудив у пам'ять про неї як символ сліз, пролитих після її смерті. Його називають «потопом сліз». За стінами, у восьмикутному мавзолеї з куполом, вона похована, а над дверима татарськими літерами написано:
«Це могила Деліари Біке, коханої дружини Шахіма Герая, яка померла в 1746 році нашої ери. Вона була християнкою». ^
Цією ж датою стоїть і фонтан.
Приблизно в чотирьох милях від міста, на гребені високої скелі під назвою Чуфут Кале («єврейська скеля») є ще одна велична гробниця. Він вважається одним з найкращих зразків татарської архітектури і був зведений у 1437 році на честь єврейки Нене Кедже, цариці Токтамиша, хана Золотої Орди.
У цій частині Криму багато євреїв, предки яких прибули сюди за вісім століть до нашої ери. Вони належать до секти караїмів і суворо дотримуються законів Мойсея. Вважається, що в них є багато старовинних рукописів безцінної цінності, але російський уряд так і не зміг отримати жоден із них для Імператорської бібліотеки в Санкт-Петербурзі, хоча робилися неодноразові спроби. Музеї Санкт-Петербурга мають колекції великої цінності та інтересу, які ілюструють мистецтво,
промисли, звички та звичаї перших мешканців Кримського півострова. Є також багато цікавих етнологічних та археологічних прикладів у гарному маленькому музеї в Одесі; але лише деякі з руїн стародавніх міст коли-небудь були розкопані, а багато курганів залишаються недослідженими. Поширене враження, що рукописи, вивезені з Єрусалиму під час полону і невдовзі привезені до Криму, численні й мають найбільшу цінність, але рабини вдають, що нічого про них не знають.
Караїми в Криму користуються повними правами і привілеями як громадяни Росії з 1802 року і ніколи не страждали від обмежень і переслідувань своєї раси в інших місцях. Вони живуть у передмісті Багтчасараю за власним бажанням, а не з примусу. Назва означає «фортеця Ізраїлю», і це було штаб-квартирою громади протягом 2500 років. З цієї твердині сини Караїма розпорошилися півостровом і вздовж північного узбережжя Чорного моря в гонитві за торгівлею, і, як і більшість їхніх братів, вони працьовиті, енергійні та успішні конкуренти в усіх справах, якими займаються.