з карти світу. Сама назва була проклята для турків», – продовжив він.
«Але невинні люди вдома були змушені страждати за образи вірмен за кордоном. Кожного разу, коли хтось отримував листа або газету, що містила настрої, недружні до турецького уряду, його кидали у в'язницю, а його майно часто конфіскували.
«Це тривало багато років, аж поки 7 вересня 1895 року товариство молодих вірмен Константинополя не пройшло маршем до Високої Порти — яка, як ви знаєте, є резиденцією уряду в цьому місті — і представило петицію, вимагаючи справедливості та захисту для свого народу вдома. Турецький уряд вирішив витлумачити це використання права петиції як повстання. Солдати напали на процесію. Вірмени були вбиті, багато поранені, інші були кинуті до в'язниці, а кожен, кого вдалося схопити, був підданий жорстокому поводженню. За цим інцидентом послідувало багато вбивств і набігів у вірменських містах і селах, а сотні невинних людей були вбиті під приводом того, що вони брали участь у змові проти уряду.
«Приблизно через тридцять днів урядовець, який був сумно відомий своєю жорстокістю, був застрелений біля Ерзерума, і, звичайно, вірмени були звинувачені у відповідальності. Був наказ про відплату, і губернатор Трапезунду отримав інструкцію з Константинополя звернути натовп на вірменське населення цього міста. Об 11 годині ранку 8 жовтня 1895 року горн був випущений Це був сигнал до бійні, і кожного вірменина, до якого можна було дістатися, було холоднокровно вбито у сміттєвих візках і похованих у канаві за межами міста. О третій годині пополудні труба засурмила знову, і за цим сигналом натовп почав грабувати будинки та крамниці вірмен і не зупинявся до настання темряви.
«Ця різанина повторювалася в усіх містах і селах Вірменії, і за оцінками, від 50 000 до 100 000 чоловіків, жінок і дітей було вбито просто тому, що вони були християнами, і тому, що деякі з їхніх співвітчизників намагалися організувати змову проти уряду з надією полегшити їх страждання та захистити їх від переслідувань. Немає способу сказати, скільки було вбито, але ми знаємо, що 40 000 дітей залишилися сиротами. Понад 6 000 дітей без батьків і матерів були зібрані в наші власні американські сиротинці.
«Чи ненависть турків до вірмен пояснюється виключно релігійним фанатизмом?» запитав я.