Все це було усвідомлено, і тих подій, які відбулися, стали боятися. У 1901 році Абдул Хамід наказав усім турецьким родинам звільнити своїх європейських гувернанток і наказав поліції заборонити турецьким жінкам відвідувати європейських модистів і кравчинь. Він заборонив ввезення європейських книг. Він скликав раду магометанських єпископів, щоб призначити колір одягу, товщину покривал і форму взуття, яке повинні носити турецькі жінки, але він був таким же безпорадним, як Кнуд, старий вікінг, який лише намагався відбити хвилю своєю мітлою. Єдиним результатом спроб султана зберегти мораль своїх підданих було зміцнення їхньої рішучості йти власним шляхом. Я чув, що безглуздо виступати проти жінки, коли вона вирішила, і, можливо, Абдул Гамід усвідомлює, що переміг власну мету своїм втручанням у моду того часу. Для підтвердження цього факту не потрібні докази. Він довічно ув'язнений у похмурій віллі поблизу Салонік, а турецькі жінки ходять по магазинах без чадри.
Найголовнішою і найприємнішою ознакою часу є прагнення молодих жінок Туреччини до освіти. Використання завіси є справою найбільшої нікчемності порівняно з новим духом, який є очевидний скрізь серед сімей вищого та середнього класів. Багато турецьких жінок оволоділи французькою мовою. Деякі розмовляють англійською та німецькою, яких вони навчилися від своїх гувернанток, але дуже мало тих, хто знає книжки. Але тепер кожна жінка хоче знати, і вона шукає в усіх напрямках інструкції, які допоможуть їй виконувати свій обов’язок перед чоловіком, сім’єю та перед собою.
У статті в лондонському National Magazine влітку 1910 року сер Едвін Пірс, кореспондент лондонської газети Times у Константинополі протягом сорока років, який знає Туреччину краще за будь-якого турка, дав дуже цікавий огляд цієї ситуації і, серед іншого, сказав:
«Зараз у великому Американському коледжі для дівчат у Скутарі проводяться щотижневі заняття з близько вісімдесяти турецьких жінок, які вивчають профілактичну медицину, належні санітарні правила в домогосподарстві, догляд за дітьми та подібні предмети, що мають першочергове значення для статі. Лекторами є медики, оскільки хекім, або лікар, має привілей, і турецькі жінки можуть відвідувати його лекції, тоді як традиційність забороняє їхню присутність. Я можу зазначити, що ніхто не зробив для освіти жінок Туреччини більше, ніж доктор Мері Патрік, директор коледжу Скутарі.
Сер Вільям Ремсі, видатний шотландський вчений, у книзі, опублікованій ним про Туреччину в 1910 році, сказав: