Емансипація турецьких жінок не завершена, але просувається з надзвичайною швидкістю. Обмеження, які тримали їх у усамітненні та неуцтві, вже значною мірою знято. Жодна реформа, що відбулася після зміни уряду, не була більш радикальною чи повною. На роздрібних торгових вулицях Пера, іноземної частини Константинополя, ви можете побачити тисячі турецьких жінок без покривала щодня вдень і ще тисячі жінок, чиї вуалі відсунуті вбік, щоб їхні фізичні та розумові бачення були ясними, і вони могли дивитися чоловікові в обличчя без жодної червоності від збентеження чи сорому. У Стамбулі, який складається майже виключно з корінних мешканців, нововведення не таке загальне, але незнайомець навряд чи помітить різницю. В інших містах Туреччини відбулися такі ж зміни. Половина жінок імперії тепер носять чадру просто за звичкою, а не за бажанням. Більшість із них носять найтоншу марлю замість непроникного яшмака, який вони змушені були натягнути на обличчя перед конституцією. Дійсно, звичайна вуаль, яку сьогодні носять жінки Туреччини, не приховує їхні очі чи риси обличчя так само, як тканина з крапками, яку використовують модниці європейських міст і Сполучених Штатів.
Цей павутинний матеріал також є компромісом, а не маскою. Протягом перших тижнів після липневої революції 1908 року майже кожна жінка скинула покривало, і багато хто брав участь у політичних демонстраціях, як це робили паризькі жінки під час заворушень у комуні. І мені розповідали, що весь день і вечір вікна резиденцій були заповнені відкритими обличчями, які без збентеження дивилися на людей, що проходили повз. Сучасні жінки, які їздять у екіпажах, взагалі відмовляються від чадри; навіть ув'язнених імператорського гарему, що, втім, не є настільки радикальною зміною, як здавалося б, оскільки новий султан, мабуть, найліберальніша людина в усій Туреччині. Настільки багато турецьких жінок були необачні у своїй поведінці відразу після революції, що вдумливі жінки припинили і знову одягали покривала на знак протесту проти неделікатної та нежіночої поведінки деяких представників своєї статі. Міністр поліції зі схвалення лідерів молодотурецької партії опублікував офіційне повідомлення, в якому закликав жінок не виходити на вулиці з відкритими обличчями, а директорам театрів було* заборонено допускати жінок на свої вистави. Але зазвичай такі речі з часом пристосовуються, і дворічний досвід призвів до свого роду компромісу, згідно з яким розумні жінки все ще носять вуалі, але прикривають обличчя лише тоді, коли це необхідно, щоб захиститися від чоловічої зухвалості.