Дюжина місіонерів розповідали мені, що найрозумніші та найперспективніші молоді чоловіки та дівчата в їхніх округах, а особливо найкращі вчителі у своїх школах, емігрували. Багато з них їдуть до Массачусетсу, у Чикаго тисячі, а в Трої є велика колонія, яка працює на фабриках по виробництву сорочок і комірів. Наприклад, церкви в Харпуті одного року мали 3107 членів, а наступного – 2413. Залишок пішов до Америки. Одна чверть паства місіонерської церкви в Бітлісі емігрувала, майже цілим, минулого року. Для Туреччини було б набагато краще, якби ці люди залишилися вдома та використовували знання та принципи, які вони здобули, для відновлення своєї країни, але не можна заперечувати, що вони є одними з найцінніших іммігрантів з усіх іноземців, які їдуть до Сполучених Штатів.
Більшість місіонерських церков невеликі, як ті, що є в селах Сполучених Штатів, із конгрегаціями лише з двадцяти п’яти, тридцяти чи п’ятдесяти членів. Ті, що знаходяться в містах, є більшими, деякі з них мають понад тисячу членів. Вони організовані так само, як протестантські церкви в Сполучених Штатах з місцевими пасторами та місцевими церквами. У них є недільні школи, молитовні зібрання, християнські товариства та інші організації, і вони вивчають ті самі уроки в недільній школі, що й діти протестантів у Сполучених Штатах.