MediaArhiv

Частина 4

сторінка 59/291

Геологічний інтерес до Кавказьких гір пов'язаний з тим, що вони різко піднімаються з двох плоских рівнин, схожих на наші західні прерії, відомих як степи, і унікальні простотою своєї будови, правильністю обрисів, крутизною схилів і вузькістю хребта. Він не розділений, як інші великі гірські ланцюги, на другорядні та паралельні хребти, і не має ні опор, що йдуть під прямим кутом, ні окраїнних вершин. Найбільша ширина ареалу становить лише близько 120 миль; усі найвищі вершини знаходяться на одному вододілі, який протягом кількох сотень миль не опускається нижче семи тисяч футів. Ельбурц, найвища вершина, піднімається на 18 493 футів над Чорним морем і перевершує всі інші в Європі. Казбек, до якого був прикутий Прометей, за легендою, становить 16 523 фути. Є ще семеро

"Отже u O 0)

вершини, що перевищують 15 000 футів, і дев'ять піків, що перевищують 14 000 футів, що робить Кавказ однозначно найвищими горами Європи. Ущелини більш дикі, канони глибші, вершини крутіші та гостріші, а підйом складніший, ніж на будь-який інший хребет у світі. Кавказькі гори не такі гарні, як Альпи, але більш імпозантні та величні.

Вважається, що на Кавказі були великі мінеральні багатства, і в стародавні часи тубільці по обидва боки хребта володіли великою кількістю золота та великою кількістю необроблених дорогоцінних каменів. Корони та скіпетри грузинських і черкеських царів у Московському Кремлі багато прикрашені дорогоцінними каменями, деякі неограновані, а інші грубо огранені. Вельможі та воїни обох країн навантажували себе срібними та золотими прикрасами. Їхні рушниці та пістолі, їхні мечі та кинджали мали ручки із золота та срібла, оправлені дорогоцінним камінням. Посудини, які вони використовували у своїх домогосподарствах, прикраси в їхніх церквах, подарунки, які вони дарували своїм друзям, і здобич, яку забрали перси, росіяни та інші загарбники, свідчать про те, що в давні часи, мабуть, було багато прибуткового видобутку корисних копалин: і історія про золоте руно не є простою легендою, тому що навіть сьогодні горяни мають звичку закріплювати руно вовни своїх овець у струмки^ як пастки для лову зерен золота, що плавають у воді.