На східній стороні Алагеза є чудове озеро під назвою Гокча, яке займає кратер вулкана на висоті 6337 футів над морем. Озеро має сорок три милі в довжину і в середньому двадцять миль завширшки і отримує дренаж дуже великої території. Гори, що оточують його, здіймаються, як стіна, на висоту від 4000 до 5000 футів, і більшість із них повністю вкриті деревиною. Вода дуже глибока, прозора і холодна, і в ній багато риби, яка дає роботу багатьом людям. Вони щодня відправляють свій улов поїздом до Тифліса, який є обмеженим, але прибутковим ринком. Найдобірнішою рибою є лососева форель, схожа на ту, що водиться в струмках і озерах Скелястих гір.
У давні часи, якщо вірити легендам, рибу в озері Ґокча ніколи не бачили між Різдвом і Великим постом, але в Попільну середу вона випливала на поверхню великими зграями і дозволяла її ловити щодня аж до Великодньої неділі. Ця практика, як я розумію, вийшла з ужитку, і вони поводяться, як інші риби в наші дні виродження.
На острові в озері знаходиться мальовничий вірменський монастир, названий на честь Святого Севана, який нібито був заснований Тирідатом, найвідомішим з усіх царів Вірменії, лише через триста років після розп'яття.
Нижче Александрополя гілка залізниці тягнеться до міста Карс, ще одного пункту великого стратегічного значення на випадок, якщо Росія та Туреччина колись знову посваряться, як це було багато разів у минулому, оскільки воно контролює всю північну Вірменію. Росіяни мають намір рано чи пізно приєднати решту Вірменії до своїх володінь, і тоді Персія буде практично оточена. Це вже другий раз, коли вони займають Карс. Вони захопили його під час Кримської війни, але були змушені віддати. У 1877 році вони знову взяли його, а наступного року він був остаточно призначений їм європейськими державами за Берлінським договором. Покращення з того часу були суто військовими, як і все інше, що робить Росія там. Старе місто залишилося таким, яким воно було за турецьких часів, а нове місто схоже на Александрополь та інші місця, які я описав.