Про стан справ тут можна судити по манері в якому пошта перевозиться вулицями між залізничним вокзалом і поштою. У кожному поїзді є військова варта, яка завжди займає вагон біля локомотива, і на кожній станції, коли поїзд зупиняється, солдати першими виходять і займають оборонні позиції. Це на додаток до місцевої поліції, яка також є доказами в усіх напрямках. Коли поїзд прибуває в Тифліс, вартовий виходить і займає позицію навколо поштового і експрес-вагона, де він залишається, поки всі пасажири не висадяться і не підуть своєю дорогою. Потім, коли поштовий вагон відкривають, мішки та експрес-пакети з цінностями поміщають у сталеві сейфи, які піднімають на легкі фургони, запряжені трьома кіньми. Коли переїзд зроблено, коні мчать до пошти на чолі з дроском, у якому двоє важко озброєних чоловіків, і повністю оточені загоном козаків, знаменитих грубих вершників, кожен із яких тримає на зведеному рушницю на сідлі. Ці запобіжні заходи вважаються необхідними, тому що кілька разів пошта затримувалася та знищувалася, а цінні експрес-пакунки викрадали банди чоловіків, які представляють соціал-революційну партію.
Найзадовільнішу частину Тифліса всі називають «Колонією». Це поселення від чотирьох до п'яти тисяч німців з Вюртемберга, які приїхали на південь Росії на початку дев'ятнадцятого століття на запрошення Катерини Великої. Вона наділила їх землями, гарантувала їм вільне сповідування релігійних переконань і навічне звільнення від військової служби. Остання обіцянка була порушена під час війни між Росією та Туреччиною в 1877 році, і з того часу німці були змушені служити свої п'ять років в армії разом з усіма іншими.
Російські піддані, хоч і не беруть участі в політиці і не мають з росіянами суспільних зв'язків, але дуже виняткові й завзяті у своїй прихильності до звичаїв і звичок батьківщини.
На Кавказі п'ятдесят тисяч вюртемберзьких мешканців, і вони досить добре розкидані, але завжди колоніями, ця в Тифлісі найбільша. Вони залишили рідну країну, тому що уряд намагався змусити їх співати з нової книги гімнів, яку вони не вважали православною, і замість того, щоб підкоритися, вони покинули домівки своїх батьків і шукали нових у далекій країні, де вони могли б поклонятися Богу по-своєму.
Катерина II була великим колонізатором, і вони були цінними колоністами. Вони найкращі механізатори і найкращі хлібороби в країні. Вони займалися своїми справами, утримували власні школи, будували лютеранські церкви, накопичували майно, співали дорогі старі гімни, збільшувались чисельно та процвітали у флегматичний спосіб.