Але з тих пір вірмени пережили бурхливий час, захищаючи свою релігію. Теологічні суперечки між ними почалися рано, і переслідування були безжальними. Вірменське духовенство відмовилося прийняти постанову Халкидонського собору і в 491 році нашої ери відокремилося від Римської церкви. Пізніше вони відокремилися від православних греків, і хоча робилися часті спроби возз’єднатися з Церквою Росії, яка є філією Грецької Церкви, вірмени залишилися незалежною церковною організацією, з папою або патріархом, які називаються католикосами, як адміністративним головою, з монастирем Ечміадзін як його метрополією. Він обирається довічно делегатами від різних вірменських громад у всьому світі, які приїжджають туди з цією метою, коли з’являється вакансія, і він є духовним главою вірмен вірменського віросповідання в Америці, Європі,
Азії та Африки. Повноваження вірменського Католікоса не поширюються на богословські питання. Віровчення цієї віри може бути змінено лише шляхом голосування палати єпископів, і він не стверджує, що він непогрішимий. Його юрисдикція є виконавчою та судовою, і він захищений царем Росії, який забезпечує виконання його указів.
Жоден народ не постраждав стільки за свою релігію, навіть діти Ізраїлю, як вірмени, і звірства, скоєні над ними протягом тридцяти років правління Абдул-Гаміда, покійного султана Туреччини, були найбільш варварськими з усіх, які коли-небудь зафіксувала сучасна історія. Я не пам’ятаю, щоб коли-небудь раніше, принаймні в сучасний час, суверен країни навмисне збирався знищити підданих своєї влади шляхом розправи. Більше немає жодних сумнівів у тому, що «Великий убивця, невимовний турок», як назвав його пан Гладстон, дав інструкції, які призвели до вбивства майже 100 000 невинних жителів його провінції Вірменія, знищення їхніх домівок, пограбування їхнього майна та знущання над їхніми дружинами та дочками. Навіть якщо раніше існували будь-які сумніви щодо його провини, документи з кіоску Йилдиз після його усунення встановили той факт, що він мав навмисний намір знищити Вірменію факелом і мечем у систематичний і ретельний спосіб.
Давно визнавалося, що мусульманин не може керувати віруючими інших релігій справедливо, але наскільки Абдул Гамід був керований фанатизмом, наскільки він застосовував релігійні забобони в політичних цілях, чи він боявся, що вірмени зрештою вдасться скинути його ярмо, є припущеннями, які вивчають студенти.