Не було жодного акту нелояльності, доки вони не усвідомили значення переслідувань свого народу вдома. Вони прийняли довгі роки агонії та відчаю як покарання своєї релігії, але коли американські місіонери заснували школи та коледжі в Туреччині та почали навчати молодь, поступово розвинувся новий дух національної гордості та надії. Тисячі вірмен, і серед них деякі з найздібніших лідерів і найвпливовіших мислителів, отримали свої перші імпульси та прагнення до громадянської та релігійної свободи в Роберт-коледжі, американському закладі на Босфорі, та в інших коледжах Американської ради іноземних місій у різних частинах Малої Азії. Ця расова гордість і дух вперше знайшли своє вираження в спробах поліпшити інтелектуальний стан їхніх власних сімей, у емансипації їхніх жінок, у відродженні використання вірменської мови, яка була дуже значною мірою витіснений турецьким, і просвітництво простих людей щодо прав і привілеїв, на які мають право всі люди.
Маючи на увазі приклад Боснії та Болгарії, султан, безсумнівно, підозрював, що вірмени готуються до боротьби за свободу, і вирішив зупинити її винищенням, якщо це необхідно. Невдовзі про його наміри стало відомо. Коли вірменина вбивали чи грабували, його нападник отримував винагороду, і чим більше християн могли вбити курдські вожді, тим швидше їх просували по службі. В'язниці були наповнені невинними людьми, школи були закриті, вірменська мова була заборонена, вірменські книги були вилучені та спалені, а американським місіонерам було заборонено навчати всьому, що натякало на свободу. Їхні підручники та газети піддавалися цензурі та заборонялися, якщо виявлялося, що вони містять речення чи навіть слово, яке можна було витлумачити як відображення політичних умов. Одна газета була закрита через те, що в науковій статті про астрономію вона згадувала зірку-собаку.
Це вважалося образою для султана, тому що Йилдіз, назва його палацу, є словом для зірки. Все, що стосувалося Вірменії, Македонії та інших християнських провінцій, було викреслено; книги гімнів і навіть Біблії були піддані цензурі; двох професорів місіонерського коледжу в Марсовані звинуватили у викладанні зради й засудили до страти, але британський уряд врятував їх на самих сходах ешафоту. Будь-яке згадування про вбивство президента Мак-Кінлі було заборонено, щоб не натякати на подібну долю султана.