У перші дні коледж мав друкарню та видавав щомісячну газету англійською мовою, яка поширювалася серед англомовного населення країни, особливо серед друзів коледжу в Америці. Коли турецький уряд запідозрив і цензура почала свою роботу з придушення, цей друкарський верстат був зупинений і на ньому була поставлена державна печатка, щоб запобігти його використанню в майбутньому. Коледж був навіть оштрафований на п'ятдесят доларів за те, що він запустив пресу без офіційного дозволу. Двадцять п'ять років преса мовчала, але як тільки була проголошена конституція, одна з основоположних
[фрагмент нечитабельний у скані першодруку]
принципами якої є вільна преса, друкарня коледжу в Гарпуті була знову запущена і не стикалася з державним втручанням до теперішнього часу. Було встановлено нові меблі, і робота йде задовільно. До припинення друку було видано велику кількість підручників для коледжу та нижчих шкіл. Побоюючись, що робота може бути перешкоджана, преподобний Кросбі Х. Вілер, доктор медичних наук, засновник і на той час президент коледжу, запустив пресу на повну потужність до моменту появи поліції. Таким чином було створено запас підручників, які витримали освітню роботу в період тиші.
Не можна говорити про цю велику станцію Американської Ради, не згадуючи про медичну роботу. Доктор Вест, перший медичний місіонер у Сівасі, мав одним із своїх учнів і помічників яскравого молодого вірменина, який пізніше сам почав практику в Гарпуті. Завдяки своїй ґрунтовній підготовці він зміг значною мірою задовольнити медичні потреби цього міста. Роками він відвідував місіонерів та їхніх дітей. Пізніше пролунав гучний заклик до американського лікаря, так що десять років тому було вирішено почати медичну роботу. Просторий госпіталь був споруджений біля підніжжя пагорба на рівнині під Гарпутом, який офіційно відкрили лише восени 1910 року, у присутності губернатора та вищих посадових осіб, які високо схвально відгукувалися про лікарів-місіонерів та їхню користь для країни.
Як філія цієї станції, медична робота була налагоджена в Діарбекрі, майже в ста милях на південь, на кошти, залишені у спадок вірменином, який раніше був пов’язаний із місіонерською школою в цьому місці та пізніше процвітаючий торговець у Сполучених Штатах. Його настільки зацікавила місіонерська робота, особливо у рідному місті, що він дав 10 000 доларів на будівництво лікарні та 20 000 доларів як ендаумент для її постійної підтримки.