Суму в 30 500 доларів було негайно надіслано через держсекретаря та американського посла в Константинополі та було щедро витрачено на годування голодних, догляд за пораненими та забезпечення дітей-сиріт із сімей, які були віддані на смерть. Тимчасовий були споруджені шпиталі для хворих і поранених, казарми і намети для бездомних, постачалися провіант і одяг усіх видів, і як тільки справді страждання було полегшено, для фермерів було надано насіння та знаряддя, щоб вони могли знову сіяти посіви, які були знищені.
Пан Равндал, який відповідав за виплати, каже у своєму звіті: «У кожному випадку ми користувалися послугами американських, британських і німецьких місіонерів на місцях, особисто відомих і яким повністю довіряє ваш комітет, як агентів з розподілу. Більшість із них *пройшли* різанину 1895 року і, таким чином, набули досвіду в роботі по допомозі. Серед таких польових агентів ми особливо відзначимо преподобного містера Чемберса. в Адані, преподобному містеру Доддсу в Мерсіні, преподобному містеру Кеннеді в Александретті, преподобному містеру Маккуллуму в Марші та преподобному містеру Троубріджу, які надали цінну допомогу».
Було розроблено кілька героїв, і в кожному випадку американські місіонери, як чоловіки, так і жінки, виявляли холоднокровність і здібності, мужність і вплив, а також демонстрували повагу і довіру, з якими до них ставиться публіка. Несбіт Чемберс, представник Y. M. C. A. в Адані, і майор К. Х. М. Дауті-Вайлі, британський консул у Мерсіні, і місіс Дауті-Вайлі особливо відзначилися своєю особистою хоробрістю, присутністю духу під час масових вбивств, а також своєю відданістю та самопожертвою в роботі по допомозі.
Сполучені Штати не мають наміру вимагати відшкодування за вбивство преподобного Д. Майнера Роджерса та преподобного пана Маурера, християнських місіонерів в Адані, Туреччина,
під час масових вбивств у квітні 1909 р., ані за знищення шкіл, церков та іншого майна, що належало американським місіям. По-перше, місіонери не вимагають відшкодування збитків. Вони не хочуть перетворити смерть двох мучеників на гроші, але хочуть перетворити це на більшу безпеку для свого життя та майна в майбутньому, а також на просування справи, яку вони представляють. Якщо турецький уряд дасть їм більшу свободу і ширші привілеї в їхній освітній, медичній та євангельській роботі, вони вважатимуть, що містери Роджерс і пан Маурер не померли даремно.