Найбільшою бідою в армії були відставки та звільнення непотрібних офіцерів. За старого режиму кухар або господар міг отримати комісію та швидке підвищення, якщо висунув звинувачення проти одного зі своїх начальників або будь-якої особи, яка образила уряд, і підвищення часто зароблялося таким чином. Абдул Гамід був дуже щедрим у винагороді за зраду, і найдешевшим методом було надання військового звання. У турецькій армії було тридцять п'ять маршалів, коли він зрікся престолу, 250 повних генералів, 600 генерал-майорів і достатньо бригадних генералів, щоб скласти бригаду.
Усі обмеження щодо єврейського населення Османської імперії були зняті. Євреї можуть приходити і виходити, як заманеться, без дозволу і без паспорта.
а Хахаму Баші, визнаному духовному голові євреїв у Туреччині, було обіцяно, що уряд надасть повне громадянство єврейському населенню. Він також налаштований заохочувати єврейську імміграцію, яка дотепер була теоретично заборонена. Зрозуміло, що йде піший рух, щоб відвернути рух російських євреїв зі Сполучених Штатів до Туреччини. Туреччина завжди була більш сприятливою для єврейської колонізації, ніж будь-яка інша країна на Сході, і величезна територія в Малій Азії та Месопотамії, яка раніше була густонаселеною, одного дня буде придатна для колонізації шляхом будівництва іригаційної системи.
Проте ставлення мусульман до солдатів-християн не повинно дивуватися, оскільки шейх-уль-іслам, який є головою цієї церкви, займає місце в кабінеті нового уряду разом з євреями та християнами та бере активну участь у роботі реформ. Невдовзі після прийняття конституції він видав циркуляр і розпорядився опублікувати його в усьому мусульманському світі, стверджуючи право членів цієї віри об’єднуватися з особами інших віросповідань у веденні державних справ. Він заявив, що ніщо в Корані не суперечить конституційному правлінню і що немає причин, чому віруючі інших віросповідань не повинні визнаватися такими, що мають рівні права. Він стверджував, що метою всіх урядів є добробут і процвітання народу, зрозуміло, що претензії всіх повинні розглядатися як однакові і що верховна влада повинна полягати в народі, а не в королі. У давні часи цар був правителем, народ – слугами, і все було впорядковано на догоду королівське задоволення. Але Коран не виправдовує жодної такої системи. Король — не правитель, а слуга народу, і його найвищий обов'язок — з'ясувати бажання народу і підкорятися йому.